Соло бунтівного полковника. Вершина

Микола на чати не ходив — «Остап» сказав, що його бійці впораються самі. Хлопець і не наполягав.

А сьогодні, коли всі вийшли зі схрону на поверхню, звідкись узялися ще люди з кіньми, завантажили скриню на воза й рушили, повільно віддаляючись від схову. За кілька хвилин Ганя побачила, як між деревами майнули якісь постаті в одностроях і зі зброєю. Ганя миттю зачинила таємний вхід і причаїлася. З першими пострілами їй стало зрозуміло: загін «Остапа» почав бій.

Схрон, у якому ховалася Ганя, мав запасний вихід. Точніше, то була просто нора, стелю якої в деяких місіях підпирали дерев’яні цурки. Кінець нори виходив у чагарник метрів за п’ятдесят від схрону. Ганя проповзла на колінах до кінця лазу, відхилила ляду, й перед її очима постала картина бою. Звичайно, всього, що діялося довкола, вона бачити не могла, але їй і не треба було. Дівчина уявляла те, чого не бачила: загін «Сіроманців» ув’язався в бій і… там був Микола. Ті Микола. Ганя затулила вхід і порачкувала назад до схрону.

Коли постріли припинилися й усе стихло, Ганя ще довго чекала. Чекала на диво. Іноді їй здавалося, що хтось відкриває лаз до схрону. Але минуло багато часу, а вона залишалася в схові сама. Дівчина засинала, прокидалася,

знову засинала, у неї переплуталися день і ніч. Свічку вона не запалювала, тому зовсім не уявляла, скільки минуло часу відтоді, як нагорі пролунав останній постріл.

Нарешті, обережно відхиливши дверцята лазу й переконавшись, що надворі ніч, Ганя видерлася на поверхню. Хоч навколо було темно, але все ж не так, як у схроні. Ганя розрізняла дерева, між верхівок яких проглядали зорі. Дівчина постояла кілька хвилин, роздивляючись навкруги й прислухаючись. Тиша. По тому, як тьмянішають на небі зірки, Ганя визначила, що скоро світатиме. Так, навколо все прокидалося, починало цвірінькати, крякати-крукати, свистіти й ухати.

Ганя, сторожко озираючись, попрямувала туди, де ще недавно гримів бій. Вона зійшла на розритий, поораний чобітьми горб. Навколо валялися великі й дрібні клапті моху. Дівчина зрозуміла, що саме тут, на верхівці цього пагорба, й відбувалися основні події. Події, які, поза сумнівом, закінчилися трагічно для її побратимів. Для її Миколи.

Обійшовши кілька разів пагорб, ще певний час походивши лісом і не знайшовши нічого, окрім гільз, Ганя повернулася до схрону. За годину дівчина покинула місце, де провела кілька місяців і де зустріла (а нині втратила назавжди) своє перше і, як думалося Гані, останнє кохання».