Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Глава 4
Переяславське князівство
Переяславське князівство як одна із трьох частин давньої Руської землі сформувалось ще до поділу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від більшості інших князівств воно в XII — першій половині XIII ст. фактично не мало політичної самостійності й перебувало у повній залежності від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які були першими кандидатами на київській стіл або ж отримували це місто у вигляді компенсації за відмову від претензій на Київ. Тому в окремі періоди, з волі великих київських князів, переяславські князі змінювались частіше, ніж посадники якогось прикордонного містечка.
Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлювалась, головним чином, його географічним становищем. На заході і півночі кордони землі простягались по Дніпру, Карані, Десні, Остру, на північному сході — по верхів’ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. Крайній пункт на північному заході — Остерський городок — знаходився при впадінні в Десну Остра. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й укріплювали південні і східні рубежі Київської і Переяславської земель, у результаті чого виник цілий ряд оборонних рубежів, зокрема Посульський. Від верхів’їв Сули до її гирла відомо 18 давньоруських городищ, розміщених уздовж її правого берега на відстані близько 10 км одне від одного. Вісім з них ототожнюються з містами, які згадуються в літописах та інших писемних джерелах. До них належать: Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнін, Воїнь.
Окремі слов’янські поселення знаходились і за Сулою: Переволочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці. Вони були засновані вже в XI ст., коли руські дружини досягли значних успіхів у боротьбі з половцями. Слід відзначити, що жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська.
Рис. 19. Скарб срібних прикрас XII—XIII ст.
Як і на півдні Київської землі, на переяславському степовому порубіжжі осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це назви сіл Велика і Мала Каратуль (те ж саме, що і каракалпаки — чорні шапки), р. Карань та ін. На Дніпровському узбережжі Переяславщини жили турпеї, а в містечках на Трубежі — Бронькняжі і Баручі — торки. Бронькняж знаходився на північно-західній околиці сучасного м. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому корінному березі Трубежа. Збереглись залишки городища і великого посаду. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглись і нині.
Центр князівства — Переяслав був зручно розміщений неподалік від Дніпра, при впадінні р. Альти в Трубіж. Місто згадується вже на перших сторінках літопису. У XII — першій половині XIII ст. Переяслав перетворився на одне з найбільших південноруських міст, став першокласною фортецею, яка відігравала визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім відносно невеликого, але дуже укріпленого замку, розміщеного на підвищенні між річками Альтою і Трубежом, Переяслав мав величезний посад, обнесений могутньою оборонною стіною завдовжки близько 3,6 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змогли оволодіти її стольним містом.
На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, проходили високі земляні вали. Перший — «Великий вал» — перетинав дорогу на сучасну Золотоношу і простягався до сучасного села Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «Малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються в літопису під 1095 р., коли половецькі хани Ітлар і Китан прибули до Володимира Мономаха просити миру, а також під 1149 р., коли Юрій Довгорукий вирушив на Київ. «И стоя 3 дни у Стрякве, а четвертый день поиде от Стрякве мимо городъ, по зори, исполцився, и ста межи вал ома».