Вибрані твори

Літературний рік[445]

уло б, може, доцільніше вважати кінець і початок літературного року десь навесні, 1-го травня тощо, коли письменники після зимової праці роз'їздяться на літній спочивок, набратися свіжих вражінь, коли видавництва кінчають видавати художню літературу й готуються до підручникового сезону, коли завмирає життя літературних організацій. Ми, плужани, робимо підсумки своєї річної праці завжди 3-6 квітня, в роковини засновання нашої спілки, на нашому щорічному з'їзді — і це надзвичайно зручна для цього дата. В 1927 році на неї припадає п'ятиріччя нашої організації — наш скромний радянський ювілей, відколи з нікому невідомих юнаків почали рости революційні селянські письменники й добилися певного місця в історії культурного руху на Україні.

Але є й інша велична дата та інші могутні традиції, що перед ними гаснуть усі — дата й традиції пролетарського Жовтня. На 7-ме листопада ми в радянській країні робимо загальні підсумки річної революційної праці — а серед неї і праці на літературному фронті. Що ж можемо сказати про цей минулий дев'ятий рік Жовтня?

Так само, як у загальному соціяльно-політичному житті росли й загострювалися клясові суперечності, що відбилися навіть у запеклій внутріпартійній боротьбі серед комуністів — точилася далі розпочата влітку 1925 року так звана літературна дискусія, що в неї чималу ролю відіграв і наш «Плуг», обороняючи свої позиції щодо шляхів розвитку культурного будівництва на Україні. З самого початку цієї дискусії проти оцінки сучасного стану як «кризи творчости», гасла, охоче підхопленого всіма тутешніми й закордонними ворогами пролетлітератури, ми діягнозували породжену Непою кризу ідеологічну, що змусила багатьох товаришів, котрі раніше вели перед в організаційно-літературному русі і претендували на свою ідеологічну й мистецьку гегемонію, — схибити з вірного шляху, втерявши революційні перспективи й здавши частину своїх позицій перед натиском буржуазної стихії. Ми вказували, що кризи творчости нема, що кожний молодий письменник зокрема і всі разом ростуть і кваліфікуються, що книжок наших і більшає й вони кращають, але цей ріст відстає від росту культурних потреб трудящих мас і задача зводиться до того, щоб гасло кваліфікації підтримати певними організаційними й матеріяльними заходами, аби цей ріст письменницький прискорити і культурні «ножиці» замкнути. Водночас твердим політичним гаслом була й лишається орієнтація на творчість робітників і селян, що стають письменниками в процесі культурного підйому трудящих мас. Розрив з робітництвом і селянством завжди загрожує ідеологічними вивихами, ухилами, полоном з боку буржуазії.