Твори в 4-х томах. Том 2

— Якби я був у ній — не платив би, — сказав Джонсон.

— Браво, містере Джонсон! — сказав Едді.— Ти второпав, каптане? Якби він сидів у тій машині, то розбився б. Тож і платити йому б не довелося. Браво!

Я не звертав уваги на п'яницю.

— За вудлище; котушку й волосінь ви мені винні двісті дев'яносто п'ять доларів, — сказав я Джонсонові.

— Це несправедливо, — сказав він. — Та якщо вже ви так наполягаєте, може, поділимо збитки порівну?

— Такої снасті я тепер і за три з половиною сотні не куплю. І за волосінь я з вас не беру. Рибина була велика, могла вибрати всю волосінь, і вашої вини тут не було б. Якби, замість Цього п'янички, тут був хтось інший, він підтвердив би, що я!з вас зайвого не беру. Звісно, виходить чимала сума, але ж і я платив багато, коли купував ту снасть. А на таку рибину без найкращої снасті, яка тільки є в продажу, нема чого й виходити.

— Містере Джонсон, він назвав мене п'яничкою. Може, й таки п'яничка. Але кажу вам, його правда. Його правда, й він бере з вас по-божому, — сказав йому Едді.

— Не будемо сперечатися, — сказав нарешті Джонсон. — Я заплачу, хоч, по-моєму, це й несправедливо. Отже, я вам винен по тридцять п'ять доларів за вісімнадцять днів і ще двісті дев'яносто п'ять.

— Сотню ви мені вже дали, — сказав я йому. — Я дам вам список усіх витрат і вирахую харчі, які ще залишилися. З тих, їцо ви купили на дорогу туди й назад.

— Це справедливо, — сказав Джонсон.

— Послухайте, містере Джонсон, — сказав Цдді,— якби ви знали, як тут обдирають чужинців, то зрозуміли б, що це більше ніж справедливо. Знаєте, що я вам скажу? Це дивовижно! Капітан Ставиться до вас, як до рідної неньки.

— Я завтра вранці зайду до банку й по обіді буду тут. А післязавтра відбуду пароплавом.

— Ви ж можете повернутися назад разом з нами й заощадити вартість квитка. *

Ні,— сказав він, — пароплавом я виграю час.

— Воля ваша, — сказав я. — Може, вип'ємо?

— Згода, — сказав Джонсон. — Отже, ми все залагодили?

— Так, сер, — відповів я.

Ми сіли втрьох на кормі й випили віскі з льодом.

Наступного дня я цілий ранок возився з човном: міняв мастило і взагалі давав йому лад. Опівдні я подався до міста, до китайської їдальні, де за сорок центів можна добре пообідати, а потім купив кілька дрібниць для дружини й наших трьох дочок. Ну, там, флакон парфумів, віяла, три високих гребінці. Після того я зайшов до пивнички Донована, випив кухоль, побалакав із старим, а тоді пішов назад до причалу Сан-Франціско й по дорозі зазирнув ще в дві-три пивнички перепустити по кухлику. В барі «Кюнард» я поставив Френкі дві чарки й повернувся на човен у чудовому настрої. Коли я повернувся на човен, у мене лишалося рівно сорок центів. Френкі прийшов зі мною, й ми випили ще по пляшці холодного пива з ящика з льодом, поки чекали на Джонсона.

Едді не з'являвся ні вночі, ні вранці, але я знав, що рано чи пізно він з'явиться, — як тільки йому перестануть давати в кредит. Донаван сказав мені, що вчора ввечері вони з Джонсоном заходили до нього й Едді частував у кредит. Ми ждали, і я почав уже дивуватися, чому Джонсона немає. На пристані я просив переказати йому, щоб він почекав мене в човні, якщо прийде раніше, але мені сказали, що він не приходив. Я вирішив, що він учора ввечері загуляв і прокинувся, певно, десь опівдні. Банки працювали до пів на четверту. Ми бачили, як пролетів рейсовий літак, і о пів на шосту від мого гарного настрою не лишилося й сліду, і я вже по-справжньому занепокоївся.