Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Виступ Гуренка викликав обурення в залі. Депутати почали вигукувати: «Ганьба!» — і десятки з них побігли до трибуни з криками: «Тебе заарештувати треба!» Гуренко намагався говорити далі, але його заглушили, безлад у залі зростав, депутати від комуністів і опозиції почали кричати один на одного, і здавалося, що ось-ось спалахне бійка.
Врешті київська депутатка Лариса Скорик, яку українці Америки та Канади прозвали «пітбулем опозиції», протиснулася крізь юрбу депутатів, що оточили трибуну, піднялася на неї та просто відштовхнула Гуренка: «Він не має права говорити. Його треба заарештувати». Побачивши, що завершити промову не вдасться, Гуренко зійшов з трибуни та залишив залу. Кравчук оголосив перерву, і залу спорожніла.
У цей час на площі перед парламентом зібралося 10 тисяч демонстрантів із сотнями жовто-блакитних прапорів і транспарантами «Ми не вівці» та «Прощавай, СРСР!» В’ячеслав Чорновіл, депутат Ради і колишній політв’язень, вийшов поговорити з народом. «Ми стоятимемо на своєму там, — сказав він, — а ви стійте на своєму тут».
Після перерви почали виступати націонал-демократи. Лунали заклики до створення української армії та звинувачення партії у вбивчому голодоморі 1930-х років та ядерній катастрофі в Чорнобилі. Депутат від Києва Володимир Яворівський сказав, що вся історія України була довготривалою боротьбою за незалежність. «Наші онуки не пробачать нам, якщо ми згаємо цей шанс», — заявив він. Багато хто з комуністів сидів, повісивши голову і не піднімаючи погляду від підлоги. Нарешті Юхновський закликав почати голосування за незалежність, і Кравчук оголосив ще одну перерву.
Комуністи зібралися в кінозалі, розташованому в підвалі Ради. Вони були геть розгублені. Напередодні російський парламент призупинив діяльність російської комуністичної партії, і більшість українських комуністів вважали, що їм нічого не залишається, як дистанціюватися не тільки від заколоту, а і від подій у Росії. Проте висловлена ідея — взяти на себе ініціативу з розпуску СРСР — здалася більшості фантастичною. Один із депутатів сказав: «Я не розумію, навіщо нам незалежність. Ми ж не зробили нічого поганого».
Однак невдовзі дискусія зосередилася довкола критичного питання: чи зможуть комуністи втримати владу в незалежній Україні. Дехто з депутатів-комуністів уважав: якщо в Москві за головного буде Єльцин, незалежність — це спосіб урятувати панування комуністів в Україні, можливо, під іншою назвою. Водночас усі розуміли, що комуністи ризикують утратити все, якщо опиратимуться, і парламент буде розпущений силоміць. Гуренко підсумував: «Якщо не проголосуємо за незалежність, горе нам».
О 16-й годині комуністи почали перемовини. Їхній лідер Олександр Мороз повідомив опозицію, що голосування за незалежність без референдуму він вважає проблематичним. Тоді дуже швидко Павличко, Юхновський та Яворівський написали й передали Морозу текст Акта проголошення незалежності з пунктом, який передбачав проведення референдуму.
О 17-й годині на закритій нараді почалося обговорення декларації. Депутати-комуністи не могли всидіти на місці. Вони підводилися, намагалися заспокоїтися, ходили туди й сюди. Нарешті, текст Акта було поставлено на голосування, і комуністи підняттям рук підтримали його. З підземної конференц-зали вони виходили, ще не оговтавшись від того, що зробили, але переконували самих себе, що це був для них єдиний спосіб зберегти свою владу в Україні.
О 17:55 напружена тиша заповнила залу Верховної Ради, коли депутати зайняли свої місця і приготувалися голосувати за Акт проголошення незалежності. Кравчук оголосив, що надає слово Левку Лук’яненку, ще одному колишньому політв’язню, який провів 23 роки в радянських таборах.
Лук’яненко зайняв місце голови замість Кравчука і закликав залу проголосувати за проголошення України «незалежною демократичною державою».
Коли депутати вставили свої картки в пристрої для голосування на столах, всі погляди звернулися до електронного табло на стіні зали в очікуванні історичного вердикту. І раптом там висвітився результат: 346 — «за», 1 — «проти», 3 — «утрималися». Зала вибухнула шквалом оплесків.
Націонал-демократи вважали, що досягли своєї мети — незалежності України, а комуністи — що уникли катастрофи й зможуть зберегти свої позиції у новій Україні.