Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Коли Софія повернулася додому, вона нічого не сказала, але з виразу її обличчя син зрозумів, що вона глибоко засмучена. Один із друзів зателефонував їй і спитав: «Ну що, отримала єврейський орден?»
Софія ще довго залишалася пригніченою. Вона нічого не казала, але її смуток відбивався в її голосі та виразі обличчя. Вона знала, що заслуговує на орден Леніна. Попри всі скрутні роки вона залишалася вірною і непохитною комуністкою. Вона ніколи не висловлювала власних сумнівів і продовжувала брати участь у партійних зборах, і тепер, 71 рік, їй хотілося якогось знаку визнання, а вона його так і не отримала.
Становище старих більшовиків було дуже добре знайоме одному сивому чоловікові в Москві, який у 1930-х роках обіймав високу посаду в радянському уряді. Завдяки щасливому квитку в цій «лотереї», за його власним висловом, він уник розстрілу під час чисток. Його заарештували в 1939 році, й він провів багато років у таборах, вийшовши з ГУЛАГу тільки після смерті Сталіна. Цей колишній чиновник іноді розповідав про відданість старих більшовиків марксизму-ленінізму.
«Коли людина втрачає віру в своє минуле, — казав він, — вона подекуди починає шукати якусь рятівну соломинку. Для багатьох старих більшовиків такою соломинкою є партія. Вони відчувають бажання “повернутися до Леніна”, як вони самі кажуть. Вони намагаються аналізувати поточну ситуацію з погляду того, як зробив би Ленін, і зазвичай доходять висновку, що, попри все, мають служити державі, створеній Леніним».
За словами цього колишнього високопосадовця, багато хто зі старих більшовиків намагався переглянути свої переконання, але вони майже завжди зупинялися перед критикою Леніна та Жовтневої революції. «Один зрікається Сталіна, — говорив він. — Інший — Сталіна та деяких дій Леніна. Насамперед Сталіна звинувачують у тому, що він знищив старих більшовиків».
Цілком підпорядкувавши свої життя вимогам цього руху, старі більшовики не могли зректися марксизму-ленінізму, не визнавши, що все їхнє попереднє життя було помилкою. І цю дилему вони певною мірою нав’язали всій країні. Знайти в собі сили на таке визнання вдалося дуже небагатьом із них.
«З цими людьми неможливо розмовляти, — продовжував колишній посадовець. — Вони немов платівка, яку заїло: повторюють шизофренічні зауваження, що не мають жодного стосунку до реальності. Тепер люди дедалі більше згадують своїх колег, членів родини чи друзів, які були заарештовані або вбиті. Згадують їхні обличчя, суперечки з ними, намагаються довести самим собі, що під час чисток робили лише те, що могли зробити. Кажуть, що справа революції не завершена, поки інші, на межі старечого маразму, щось верзуть про “судові помилки”».
Віряни шукали див...
О 5-й годині холодного осіннього ранку в листопаді 1981 року я вийшов із потяга «Москва — Великі Луки», пройшов через порожню залу очікування й опинився на великій площі. Я приїхав сюди, щоб щось дізнатися про диво, яке нібито сталося тут понад двадцять років тому.
Навколишні ліси вже вимальовувалися силуетом у синьому світанку, коли я пройшов через місто, що спало, перетнув дерев’яним мостом річку Ловать і нарешті опинився серед рублених будиночків, між якими ґрунтова дорога вела до невеличкого пагорба, а на півшляху до пагорба стояла православна церква.
У Москві отець Сергій Желудков розповів мені таку історію. У 1959 році, під час хрущовської антирелігійної кампанії, у місті Великих Луках молода дівчина, яка вважала себе калікою на все життя, знову почала ходити після того, як помолилася перед каплицею Ксенії Блаженної на Смоленському цвинтарі в Ленінграді. Дівчину звали Ніною Новіковою. Їй було років 18, вона була паралізована і багато років могла пересуватися лише на милицях. Вона часто страждала від болю, і подекуди їй доводилося цілими днями лежати нерухомо. Дівчина, мабуть, зовсім утратила би надію на те, що колись ходитиме, якби група вірян не умовила її поїхати до Ленінграда і помолитися про одужання перед каплицею.
Ніна поїхала до Ленінграда тієї самої осені й помолилася. І диво сталося! Проживши все своє попереднє життя паралізованою, вона раптом змогла ходити. Повернувшись до Великих Лук, вона вже ходила без допомоги, на радість вірянам.
Однак видовище Новікової, яка ходить без милиць у розпалі хрущовської антирелігійної кампанії, спричинило паніку серед місцевих партійних чиновників. Ніну викликали до КДБ, де від неї зажадали заяви, що її вилікували лікарі. Співробітник КДБ, який її допитував, наказав їй зняти хрестик. Коли вона відмовилася, він ударив її по обличчю. Один із великолукських священиків написав Хрущову листа, де поскаржився на переслідування Новікової, але це призвело до того, що священика звинуватили в наклепі.