Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Повітря було пронизливо вологим, а церква та прилеглий до неї цвинтар потопали в чагарниках і деревах. Похмуру тишу порушувало лише туркотіння голубів на дзвіниці та на похилому даху церкви.
З першими променями денного світла стало ясно, що день буде хмарний. Довкола церкви не було жодних ознак життя. Однак за кілька хвилин до восьмої з усіх напрямків почали підходити бабусі в чорних пальтах і хустках, дехто згорблений, хтось із палицями. Вони зупинялися, щоби низько вклонитись і перехреститись, а потім шкандибали до церкви пошарпаною цегляною стежкою.
О 8-й годині церковний двір знову спорожнів, і я ввійшов до церкви. Там у напівтемряві віряни купували свічки, й скоро сотні запалених свічок віддзеркалилися в десятках ікон, вкритих захисним склом. Лагідні старенькі цілували це скло, низько схилялись і цілували підлогу церкви, перш ніж зібратися перед вівтарем в очікуванні початку богослужіння.
Служба тривала дві години, а по її завершенні багато хто з вірян ставав на коліна і торкався лобом підлоги, й лише потім виходив на подвір’ я.
Хоча починався дощ, віряни не поспішали розходитись, і я став підходити до декого і питати, чи знають вони щось про молоду дівчину-каліку, яка зцілилася після молитви перед каплицею Ксенії Блаженної в Ленінграді.
Одна із жінок сказала, що їй нічого не відомо ні про яке дивне зцілення. Священик теж сказав, що ніколи не чув про це. Один із чоловіків, присутніх на службі, сказав, що нічого подібного тут не траплялось. Юрба почала розходитися.
Тут я помітив одну маленьку, згорблену та трохи косооку жінку зі зморшкуватим обличчям і спитав у неї, чи знає вона про паралізовану дівчину, яка колись жила у Великих Луках і дивним чином почала ходити.
«Ви маєте на увазі Ніну, — спитала вона, притримуючи під підборіддям кінці сірої хустки, — дівчину, що ходила на милицях?»
«Так, — підтвердив я, — саме цю дівчину я маю на увазі».
«Так-так, це Ніна Новікова. Її не бачили тут багато років».
Старенька замовкла, немовби намагаючись щось пригадати. «Ніна була добра дівчина, — сказала вона, — але вони не залишили б її в спокої. Вона ходила до цієї церкви».
«Коли? Після зцілення?»
«Так. До того ніколи не ходила, ніхто її тут не бачив».
Я попросив стареньку присісти зі мною на одну з дерев’яних лавок, але коли ми сіли, з іншого боку від мене на лавку сіла жінка з круглими рожевими щоками та сивими вусиками. Я спробував продовжити бесіду зі старенькою, але нова сусідка смикнула мене за руку і, привернувши в такий спосіб мою увагу, почала розповідати мені про чудесне зцілення, здійснене якоюсь чаклункою в Одесі.
Не зовсім розуміючи, навіщо вона мені все це розповідає, я спитав у жінки, чи знає вона щось про дівчину на ім’я Ніна Новікова.
«Ні, — сказала вона, — я ніколи нічого про неї не чула». І пильно на мене подивилася.
«Чому Вас цікавить ця справа?» — спитала вона.
«Просто цікаво», — відповів я.
«О, ні, — промовила вона, гримасуючи й смикаючи волосини на підборідді, — з простої цікавості так не випитують».
У кожній радянській церкві були інформатори, й у кмітливому погляді цієї жінки було щось специфічне. Я повернувся до неї спиною і став слухати тендітну стареньку.
«Як Ви зреагували, — спитав я, — коли побачили, що Ніна ходить?»
«Ми були дуже раді, — тихо відповіла вона, дивлячись на мене своїми лагідними очима. — Ми сприйняли це як Божий знак».
Поки ми розмовляли, до нас стали підходити інші жінки. Вони говорили вільно, і я зрозумів, що раніше вони мовчали через страх. Історія, яку мені розповіли на церковному подвір’ї, дещо відрізнялася від того, що я почув від отця Сергія в Москві. Жінки сказали, що Новікова зламала хребет, катаючись на лижах, і коли лежала в лікарні, найменший струс спричиняв їй такий біль, що вона кричала. Лікарі застосовували різні способи лікування, але ніщо не допомагало. Врешті її відправили додому, і лікарі допомогли їй оформити пенсію з інвалідності, визнавши тим самим, що більше нічого для неї не можуть зробити.
Одна із жінок сказала, що була медсестрою і брала участь у лікуванні Ніни. Вона бачила рентгенівський знімок її хребта й підтвердила, що він був настільки зігнутий і деформований, що в такому стані дівчина не могла ходити.
Проте коли Ніна повернулася з Ленінграда, вона ходила нормально. Коли поширилася новина про її одужання, місцева влада звинуватила її в релігійній пропаганді. А після її відмови заявляти, що її вилікували лікарі, в місцевій газеті вийшла стаття зі звинуваченням Ніни в тому, що вона удає із себе зцілену Богом.