Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Поки Гель дивився на цей образ, його раптом охопило відчуття, що роки, проведені ним в ув’язненні, не були марними. Він відчув солідарність із усіма тими тисячами людей, що прагнули до релігії та української держави.

У травні Геннадій Сітенко, нічний сторож Театру ляльок у Москві, почув від приятеля про явлення Богородиці в Грушеві. Вже впродовж кількох місяців Сітенко чекав на щось подібне, і коли почув про ці події, не здивувався й вирішив відвідати українські монастирі. Спочатку він поїхав до одного з монастирів у Києві, потім — до монастиря в селі Олександрівці в Болградському районі на Одещині, де в 1920-х роках теж являлася Богородиця. Стоячи там, він відчував, що стоїть на святій землі. Потім Сітенко поїхав до Мукачева, а наприкінці — до Свято-Успенської лаври в Почаєві на Тернопільщині. Там йому розповіли, як доїхати до Грушева.

Чотирнадцятого червня Сітенко сів на автобус до Грушева. Автобус зупинився за вісім кілометрів від села, і до місця Сітенка підвіз місцевий мешканець. Прийшовши до церкви, він побачив там тисячі людей, багато хто стояв на колінах.

Того дня дощило, тож спочатку Сітенко нічого не розгледів. Але вже за хвилину він побачив Богоматір у повітрі біля балкону — вона кивала вірянам.

Геннадій так описував побачене: «З балкону йшла якась енергія, від неї зелень ставала живішою, яскравішою. Падав дощ, і потік енергії почав змінювати довкілля — воно набувало золотого блиску, світ ставав удесятеро багатшим і яскравішим. Це світло йшло від Богоматері, й усе навкруги стало нагадувати живу золоту ікону. Небо стало золотим, дощ припинився, а світло від Богоматері пульсувало. Я відчув потік світла на собі, він пройшов моїм серцем і був удесятеро сильніший за материнську любов, ніби мене накрило легким вітерцем. Всередині мене лунала найвеличніша в світі симфонія. Коли на мене з підозрою подивився міліціонер, я відчув, що люблю і його».