Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
- Автор: Саттер Дэвид
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-524-0
- Переводчик: Наталья Комарова
- Жанр: История
Электронная книга - «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу». Краткое содержание книги:
Спочатку Ніна ховалася в материному будинку і рідко виходила на вулицю. Потім стала жити в однієї з вірянок. І врешті-решт залишила Великі Луки, переселившись до жіночого монастиря.
На церковному подвір’ї стало дуже тихо. Коли розповідь про те, що сталося з Ніною Новіковою, завершилась, я помітив, що, крім загорнутих у хустки старих жінок, які зібралися навколо мене, тут була ще тільки одна людина: на нижньому кінці цегляної доріжки стояв молодик у чорній куртці.
Коли всі розійшлися, вусата жінка, яка вперто трималася біля мене, запропонувала мені піти з нею до якогось чаклуна, але я не звернув на неї уваги й разом із колишньою медсестрою пішов цегляною доріжкою, а потім ґрунтовою дорогою, що вела до міста. Чоловік у чорній куртці йшов за нами, намагаючись ховатися за кущами.
Коли я приїхав на кілька місяців до Москви наступного разу, то знову зустрівся з отцем Сергієм і розповів йому про свою подорож до Великих Лук. Тоді він зізнався мені, що і є тим священиком, який поскаржився Хрущову на переслідування Новікової. Я переказав йому те, про що довідався у Великих Луках, і він сказав, що загалом це відповідає тамтешнім подіям.
«Я не чув про нещасний випадок під час катання на лижах, — сказав він, — але таке могло статися. Що стосується рентгена, то в це я не вірю. Тоді люди говорили, що Ніна паралізована, а не має зламану спину. Цей параліч був невідомого походження».
Як розповів отець Сергій, від обвинувачення в наклепі його врятувало лише підтвердження кимось із вірян прокуророві, що з Ніною трапилося щось надзвичайне. Справу було закрито за браком доказів. Він підтвердив також, що Новікова залишила Великі Луки, але не міг сказати, чи пішла вона жити в монастир. Йому так і не вдалося з’ясувати, що з нею сталося далі, бо внаслідок проблем, які виникли в нього через це диво, він теж поїхав із міста.
О восьмій годині ранку 27 квітня 1987 року в сільці Грушеві на Західній Україні дев’ятирічна Марія Кизин вийшла з дому і, зачинивши за собою дерев’яну браму, пішла путівцем в напрямку церкви. Був сірий похмурий день, на землі ще лежав де-не-де сніг. Раптом Марія відчула хвилі тепла, що йшли від церкви. Вона підвела голову й побачила перед церквою жінку в чорному, що зависла в повітрі на метр над землею.
Марія побігла назад, додому. «Мамо! — кричала вона, — Богородиця явилася!»
Ярослава Федорівна, мати Марії, вискочила з дому і разом із Марією побігла до церкви. Там вона теж побачила схожий на тінь образ. Вони з донькою розповіли про це сусідам, і за чверть години новина поширилася всім селом.
Минали дні, а тінь не зникала. Вона залишалася видимою, як якась безтілесна статуя, і чутки про явлення Богородиці розлетілися всім Дрогобицьким районом. За два тижні вже вся Львівська область обговорювала це, а в самому Львові ходили чутки, що Богородиця одягнена в жовте та блакитне — національні кольори України.
До Грушева почав прибувати народ. Людей ставало дедалі більше, про гадане явлення Матері Божої розповіли західні радіостанції. У червні прочани прибували вже тисячами. Кожного дня в селі збиралося від 40 до 100 тисяч людей. Стало неможливо дістати квиток до Дорожева — найближчої до села залізничної станції. У центрі Грушева, довкола церкви, вдень і вночі чергувала юрба з кількох тисяч чоловік, багато людей тримали білі свічки.
Місцева влада була захоплена всім цим зненацька. Вона стала зупиняти автобуси та автомобілі зі Львова й Дрогобича під приводом карантину через захворювання худоби. Проте люди виходили й ішли пішки, тож путівці, що вели до Грушева, були заставлені кинутим транспортом. Коли КДБ спробувало перекрити геть усі шляхи до села, було вже запізно. Людський потік було вже неможливо повернути назад.
Іван Гель, історик і нещодавно звільнений політв’язень, жив із матір’ю в селі Кліцьку під Львовом, де працював пастухом у колгоспі «Більшовик», доглядаючи за чередою із 183 корів. Він майже одразу почув про явлення Богоматері, але не міг залишити корів, і коли прибув до Грушевого, був уже кінець травня. Підходячи до села, Гель помітив над банями церкви схоже на німб сяйво. Проштовхавшись крізь натовп, він побачив тінь, схожу на образ жінки з дитиною, яка плавала в повітрі за півтора метра від стін церкви. Образ дуже чітко вимальовувався, і люди несамовито молилися.