Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Джонсон застопорив гальмо й знову взявся за вудлище.
— Підсікайте, — сказав я йому. — Заганяйте гачок. Шарпніть разів п'ять-шість.
Він досить міцно шарпнув кілька разів, і тут спінінг зігнувся вдвоє, котушка заскреготіла, й рибина вискочила з води — ж-жух! — сторч угору, сяйнувши сріблом на сонці, а тоді шубовснула у воду, як ото кінь зірвався б зі скелі.
— Послабте гальмо, — сказав я йому.
— Вона зійшла, — сказав Джонсон.
— Дідька лисого, — відповів я йому. — Швидше послабте гальмо.
Я бачив, як вигинається волосінь, і, коли рибина вистрибнула вдруге, вона була вже за кормою — прямувала у відкрите море. Потім вона вискочила знову, аж вода взялася білою піною,) я побачив, що гачок засів у неї в кутику пащі. Виразно видно було смуги, що оперізувала її. Гарна рибина, тепер уже яскраво-срібна, вкрита фіолетовими смугами й завтовшки як добряча колода.
— Вона зійшла, — сказав Джонсон.
Волосінь ослабла.
— Ви собі крутіть, — сказав я. — Вона сидить на гачку. Ану, повний вперед! — крикнув я негрові.
Потім рибина вистрибнула ще кілька разів, пряма, як стовп, усім тулубом кидаючись просто на нас і щоразу високо збиваючи воду. Волосінь напнулась, і я побачив, що рибина знову змінює напрямок і завертає до берега.
— Ну, зараз вона дасть тягу, — сказав я. — Але від мене далеко не втече. Котушку не стопоріть, нехай собі крутиться. Волосіні нам вистачить.
Наша рибина завернула на північний захід, як заведено в fcjx великих риб, і дала тягу, та ще й якого! Вона помчала довжелезними стрибками, в падінні розтинаючи воду, як швидкісний катер. Ми йшли строго за нею — я сидів тепер за штурвалом і раз у раз горлав Джонсонові, щоб не пригальмовував котушку й швидше попускав волосінь. Аж раптом вудлище шарпнулось у нього в руках і волосінь провисла. Той, хто не розуміє, не помітив би цього, бо вага волосіні у воді все-таки тягла вудлище. Але я зрозумів.
— Вона зійшла, — сказав я йому.
Рибина все ще стрибала попереду, аж доки отак, вистрибом, не зникла з очей. Що й казати, гарна була рибина.
— Де там, вона ще тягне, — сказав Джонсон.
— Ні, це вже вага волосіні.
Але ж котушка назад не піддається. Може, вона здохла?
— Вона й досі стрибає,— сказав я йому. — Он, подивіться.
Рибина стрибала десь на півмилі попереду — й досі видно було, як вона збурює воду.
Я помацав гальмо його котушки. Він загвинтив його до краю. Волосінь не сходила. Вона не могла не розірватися.
— Я ж вам казав, щоб не стопорили котушку.
— Та риба ж весь час тягла.
— І що?
— Тож я й пригальмував.
— Послухайте, — сказав я йому, — волосінь треба попускати, коли риба отаке виробляє, інакше вона уу волосінь розірве. Будь-яку, навіть найміцнішу. Коли риба вимагає, треба попускали. Натяг має бути ледь відчутним. Інакше така рибина розірве навіть гарпунний лінь — спитайте в справжнього рибалки. Є тільки один спосіб — женися й не відставай від неї, щоб не вибрала вЪо волосінь. А після такої гонитви риба завжди йде в глибину, і тоді вже тягни й намотуй.
— Виходить, якби волосінь не розірвалась, я б цю рибину витяг?
— Могли б витягти.
— Вона ж не може весь час тікати, правда?
— Вона й не таке може. Справжня боротьба починається лише тоді, ж скінчиться гонитва.
— То давайте впіймаємо іншу, — сказав він.
— Спершу треба вибрати волосінь, — відповів я.
Ми й зачепили рибину, й відпустили її, не розбудивши Едді. Тепер старий волоцюга Едді прийшов на корму.
— Що сталося? — спитав він.
Едді був добрим човнярем, поки не спився. Тепер з нього ніякої користі. Він стояв переді мною, довготелесий, із запалими
щоками й вигорілим волоссям; губи в нього відвисли, очі загноїлись. Я знав, що йому страшенно кортить похмелитись.
— Візьми випий пива, — сказав я йому.
Він узяв з ящика пляшку й випив.
— Знаєте, містере Джонсон, — сказав він, — я, мабуть, піду досипати. Красненько дякую за пиво, сер.
А нехай йому, тому Едді. До риби йому і діла нема.
Над полудень ми зачепили ще одну, але й вона зірвалась: викинула гачок із такою силою, що він летів над водою футів тридцять.
— Я знову зробив щось не так? — спитав Джонсон.
— Ні,— сказав я. — Просто вона викинула гачок.
— Містере Джонсон, — сказав Едді, який саме прокинувся, щоб випити другу пляшку пива, — вам просто не щастить. Певно, вам натомість щастить з жіночками. Може, гульнемо сьогодні ввечері, га, містере Джонсон? — Потім пішов і ліг знову.