Твори в 4-х томах. Том 2

— Так це ж риба така, — відповів я йому. — Поки не прийде, жодної нема. Зате як прийде, то тільки встигай. А приходить вона завжди, і саме о цій порі. Сьогодні й місяць той, що треба, і течія добра, і вітер — слава богу.

— Ми бачили кілька дрібних рибин, коли ото вперше вийшли.

— Атож, — відповів я. — Я ж вам так і казав. Спочатку йде дрібна, а як вона одійде — з'являється велика.

— Всі ви, човнярі, співаєте однієї. У вас воно завжди або зарано, або запізно, або вітер не звідти, або місяць не так світить. А грошики однаково берете.

— Бачите, — відповів я йому, — в тім і лихо, що воно так і буває: то зарано, то запізно, і вітер найчастіше дме не звідти. А коли нарешті випадає саме день, як треба, — то сидиш на березі без клієнтів.

— Але сьогодні, кажете, нудно не буде?

— Як на мене, то я вже маю сьогодні досить вражень, — сказав я йому. — Але вам нудьгувати не доведеться, от побачите,

— Що ж, сподіваюсь, — сказав він.

Ми лягли на курс. Едді перейшов на бак і влаштувався спати. Я стояв і стежив, чи не вигулькне над водою хвіст. Негр час від часу починав куняти, тож доводилося наглядати й за ним. Ох, і нічка ж, видно, в нього була.

— Зробіть ласку, дайте мені пляшку пива, капітане, — сказав, Джонсон.

— Прошу, сер, — відповів я й загріб пальцями лід, щоб дістати добре захололу.

— А ви не хочете? — спитав він.

— Ні, сер, — сказав я. — Потерплю до вечора.

Я відкупорив пляшку і, коли подавав йому, раптом побачив, як, здоровезна бура рибина з мечем, довшим за мою руку, вису-. нулася по зябра з води й кинулася на нашу скумбрію. Завтовшки та рибина була як добряча колода.

— Попустіть волосінь! — загорлав я.

— Вона не взяла, — сказав Джонсон.

— То зараз візьме.

Вона пішла на приманку з великої глибини й схибила. Я знав, Що вона повернеться й спробує ще раз.

— Не забудьте ж: як тільки схопить — попускайте волосінь.

Тут я побачив, як вона заходить під водою ззаду. Видно було її плавці, розпростані, наче фіолетові крила, і фіолетові смуги на бурих боках. Вона йшла прямо на нас, мов підводний човен, дедалі ближче до поверхні, вже розтинаючи воду спинним плавцем. А, наздогнавши наживу, вона й меч свій вистромила з води й ніби помахала ним у повітрі.

— Дайте їй вхопити, — сказав я.

Джонсон зняв руку з котушки, котушка закрутилася, і риба-меч крутнулась і пішла вглиб; видно було, як її черево зблиснуло сріблом, коли вона розвернулася й помчала до берега.

— Пригальмуйте котушку, — сказав я. — Та легенько.

Він прикрутив гальмо.

— Тільки легенько, — сказав я й побачив, що нахил волосіні змінюється. — А тепер стопоріть намертво й підсікайте, — сказав я. — Підсікайте так, щоб уже не зійшла з гачка. Бо вона зараз почне стрибати.