Суспільно-політичні твори

Я, власне, не знаю причин, через що д. Ратнер та інші воліли краще піти в адвокати приватних пошкодованих (гражданских истцов), ніж обороняти погромщиків в єврейських процесах, коли попереду виступали оборонцями погромщиків проти приватних пошкодованих в поміщицьких погромах.

Але мій лубенський пасквілянт підказує, що причина — «юдофільство». Та це пояснення дихає таким біблійним шовінізмом, такою людиноненавис-тю правила: око за око і кров за кров, що я не йму йому віри — тому паскві-лянському поясненню.

Досі я був певний, що в процесах єврейських погромників адвокати ставали в ролі приватних пошкодованих не через те, що вони юдофіли, але через те, що гадали в цій ролі легше та зручніше з’ясувати справжню істоту й причини з’явища погромів. Щодо мене, то я вважаю це помилкою або заблу-дом і далі стою на тій самій позиції, яку узяв ще попереду. На мою думку, вищезгадану задачу краще, простіше, а головне, гуманніше можна виповнити в ролі оборонця. І тут захована причина, через що я обороняв погромників другої категорії. Дякуючи зазначеним відносинам певної часті адвокатури обжалувані за єврейські погроми опинилися в тяжкому стані: вони не тільки опинилися без оборонців, але навпаки, крім прокуратури, проти них виступили ще й адвокати приватних пошкодованих. Я уважаю, що адвокатура — це громадське служіння і що цю ролю я, власне, повинен був виповнити тоді, щоб не попустити сильним та збройним добити лежачих та беззахисних. Я уважаю, що йти на поміч тому, хто страждає на суді, хто сидить на лаві обжалуваних через свою темряву більше, ніж через свою злочинність, — це й є дійсне призначення адвоката і воно відповідає традиціям тієї корпорації, до якої маю честь належати...