Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Але нехай пояснення мого пасквілянта є повне. Хай справді д. Ратнер з мотивів національних волів з єврейським народом бути в ролі приватного пошкодованого, ніж обороняти національно чужих йому селян. Цією думкою пасквілянт захоплюється і уважає такий вчинок гарним. Чому ж пасквілянт так обурюється проти мене, «крайнего украинца», як він каже, коли й я схотів послужити нещасним, хоч і обжалуваним, синам мого народу? Я не належу ні до юдофілів, ні до юдофобів, і, взагалі, єврейський народ не стоїть в осередку мого світогляду.
Але я спочуваю його стражданням, бажаю йому розвитку та щастя і шаную таких його синів, як Теодор Герцль. І так само я відношусь до всіх інших народів. Але такі мої відносини не перешкоджають мені найдужче любити народ український, якого я син. Я уважаю найбільшим щастям йому служити й ділити з ним радощі й горе. Нещасна доля свого народу викликає в моїй душі найглибші емоції. І через те, коли я дізнався, що деяка частина адвокатури постановила принципіально відмовити правничої помочі тим синам мого народу, які обжалувані за єврейські погроми, моє серце облилося кров’ю. Я вважаю, що та частина адвокатури необачно взяла на себе ролю суддів і без знання дійсного стану кожного обжалуваного вже наперед засудила всіх погромщиків — igue et agna interdictos[338].
Саме тоді звернувся до мене один український діяч, М-ц-к, просячи обороняти вереміївців з Золотоніського повіту, яких обжалувано між іншими і за єврейський погром. Я розумів, що виступивши в обороні вереміївців, я піду проти постанови значної части адвокатури і, очевидно, накличу на себе її гнів. Я розумів і те, що своїм виступом я накличу на себе ненависть, а може, й помсту з боку єврейських шовіністів, які почнуть проти мене боротьбу, не перебираючи в засобах. Але найбільше я був занепокоєний тим, чи зрозуміє мою позицію українське громадянство. Через те я просив д. М-ц-к подати до громадської відомості незвичайно цікаву історію вереміївських розрухів. Він обіцяв. Тепер я нагадую йому про його обіцянку.
І так я згодився обороняти вереміївців.
Але я йшов тільки обороняти їх, а не нападати на пошкоджених, бо я хотів тільки врятувати українських селян, а не втопити моїх супротивників, як се намагаються іноді робити адвокати пошкодивших.
Я йшов до українських селян, щоб, як їхній приятель і оборонець, а не як ворог і обвинувачувач, сказати їм, що шлях, який вони узяли до боротьби, не певний, що такими засобами не можуть вони досягти своєї цілі. І нині я маю право сказати, що мені, своєму оборонцеві, вони вірили, бо я прийшов їх визволяти. Але ніколи б не повірили, коли б я став проти їх, а не в обороні інтересів пошкодованих.
Та коли, може, справді я зробив помилку; може, не слід було обороняти українських селян; коли, може, краще було б байдуже дивитись, як вони мовчки загинули б, коли, може, личило б мені виступити не в обороні селян, а проти їх, то нехай це скаже український народ, і я згоден відпокутувати вину. Але хай цю кару наложить і моїм суддею буде український народ, а не мої супротивники. Іншого судді я не визнаю. І коли, може б, на чиюсь думку, я і помилився, вийшовши на поміч синам свого народу, то я не жалкую своєї помилки, бо я бачив сльози радості і вдячності тих нещасних земляків моїх, які через красномовність, талановитість та досвідченість адвокатів з боку пошкодованих мали вже загинути, але, тішуся думкою, дякуючи моїй навіть скромній обороні, були врятовані від тюрми, а їх діти й жінки від голодної смерті. Я ніколи не забуду, як в одному процесі приватний пошкодований адвокат з голосним іменем, з піною на губах вимагав від суду найтяжчої кари, коли прокурор казав про найлагіднішу кару. А коли на це домагання «фунта людського м’яса з кров’ю» я від імені підсудних висловив і щирий жаль їхній за зроблене, і симпатії до страждань єврейської нації, і лагідне бажання братської згоди між народами українським та єврейським, з очей підсудних котилися сльози щирого каяття назустріч блискавкам гніву та ненависті, які сипалися з очей євреїв, що сиділи на лаві приватних пошкодо-ваних.
І я думаю, що не словами ненависті та важкими карами можна пом’якшити ображені душі українського селянина, а тільки лагідним покликуванням до його людських почуттів.
338
Стародавня римська формула, яка визначає найтяжчий засуд — вилучення з громадського життя.