Суспільно-політичні твори

Річ проста: як адвокат, я оборонявся в суді в дуже багатьох процесах тих українських селян, які в році 1905, захоплені загальним визвольним рухом, не зумівши знайти кращих способів боротьби, розгромили панські дворища та єврейські крамниці. Ця моя діяльність викликала різну оцінку в різних кругах. Думаючи над сим, я побачив: те, що я обороняв селян, які розгромили панські дворища, в очах мого пасквілянта та йому подібних зовсім не є зле. Навпаки, він дуже хвалить д. Ратнера[337] та інших адвокатів, які зробили собі славу, власне виступаючи в таких та подібних процесах; цебто, й обороняючи селян, які розгромили панські дворища. Зате викликає божевільний гнів пасквілянта те, що я обороняв на суді селян, які розгромили єврейські крамниці. Ця етика мого пасквілянта мимоволі нагадує мені етику того негра, який казав: «Добре, коли я зведу сусідову жінку, але погано, коли сусід зведе мою жінку».

Зі свого боку, я зазначаю, що, на мою думку, як ті, що розбивали панські дворища, так і ті, що розбивали єврейські крамниці, однаково винні, бо вони знехтували один і той закон і однаково пошкодили чуже майно, бо, на мою думку, не становить ніякої різниці те, що поміщики були православної віри, а крамарі — юдейської. І коли д. Шмаков та його однодумці не хочуть обороняти погромщиків панських дворищ, а д. Ратнер та його однодумці не хочуть обороняти погромщиків єврейського добра, то це тільки свідчить, що не самий факт погрому викликав в цих адвокатів ті чи інші відносини, але те, ще майно було предметом погрому. Отже, не саме подія, а попередні симпатії чи антипатії до жертв погрому змушують д. Ратнера та Шмакова робити з погромників різні категорії. А тим часом скрізь по Полтавщині, де тільки я й обороняв, погромники не чинили насилля ані проти особи поміщика, ані проти особи єврея, а звертали увагу тільки на майно їх. Крім того, ніде на Полтавщині не було таких страшних сцен, які виробляли на Поволжі селяни-росіяни зі своїми поміщиками або в Кишиневі молдавани з євреями. Отже, повторюю, що характер нападів і на панський двір, і на єврейську крамницю був однаковісінький. Через те я ніяк не розумію з погляду логіки, чому вихвалювані моїм пасквілянтом адвокати добре робили, обороняючи в суді Грицька Розбишаченка, коли він, розбивши пана, посунув далі та й розбив «жида». Мотиви й цілі були в обох випадках у Грицька Розбишаченка ті самісінькі: і пан, і євреї, на думку того Розбишаченка, тиснуть його, визискують собі на користь його працю, не дають йому вгору глянути. По всіх погромницьких процесах зовсім виразно й недвозначною смугою проходили ці дійсні мотиви руху проти поміщиків та євреїв. Правда що прокуратура намагалася довести, що підкладом розрухів були національні різниці, а оборонці намагалися довести, що накладом розрухів поновлення адміністративних органів, але ні те, ні друге не було доведено щонайменше в тих процесах, де я обороняв. І хоч поміщики з роду росіяни, а крамарі з роду євреї або росіяни — національно зовсім чужі селянам, які робили розрухи, проте національні причини не мали ніякого значення в розрухах. І коли д. Шмаков з ненависті до євреїв, а д. Ратнер з любові до них — ідуть в ці процеси в супротилежних ролях, то кожному ж очевидно, що осередок ваги не в їх відносинах до погромників, як би слід було, але в відносинах до євреїв. Я не бачу ніякої різниці між поміщиком Абрикосовим, в якого розбито дворище й спалено сіно, і крамарем Янкелем Рубіншнайзером, в якого розбито крамницю й спалено сіно! І мені однаково шкода обох їх, сих людей, які пережили усяке страхіття й зазнали прерізних прикростей від чужих їм по крові й по духу українських селян. Через те я ніколи не зрозумію того пасквілянта, коли він хвалить оборонця погромщиків пана Абрикосова, але ганьбить оборонця погромщиків Янкеля Рубіншнайзера. І мені очевидно, що мій пасквілянт має не одну міру для обох випадків, але дві міри, для кожного окрему. І як птаха пізнається по пір’ю, так пасквілянта можна пізнати по думках. В його писанні говорить не логіка, не розум, не етика, не гуманність, але виключно національний шовінізм найнижчого розбору: розбити «гоя» — то нічого, то «классовое самосознание», але розбити єврея — то дуже погано, то хуліганство !.. Для мене нема й не може бути такої різниці. Кожна людина, коли вона страждає, має право на спочуття, бо я гаразд тямлю, що й Абрикосову, й Рубіншнайзерові болить, коли нівечать їх добро.