Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Публицистика » Суспільно-політичні твори
Суспільно-політичні твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Суспільно-політичні твори

Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:

Пропонуємо увазі читачів суспільно-політичні твори Миколи Міхнов-ського (1873-1924) — відомого українського політичного та громадського діяча, правника, публіциста, основоположника, ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху кінця XIX — початку ХХ ст. Книжка містить славнозвісну брошуру «Самостійна Україна», авторські листи, відозви, програми, численні публікації з часописів «Самостійна Україна», «Запоріжжє», «Слобожанщина», «Сніп» та ін., а також ґрунтовні статті різних авторів про життєвий і творчий шлях батька українського самостійництва.
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 239
Перейти на страницу:

Драма Бельгії блідне перед трагедією України... Так! Великими муками й болями вистраждали ми наше право на життя, але не стражданням відмірюються права народу. Тільки боротьбою та кривавою працею здобувається те велике право: жити!

Народ має право жити тільки тоді, коли він має силу жити. Невблаганний біологічний закон боротьби за існування не знає жалю до слабих. Тільки сильні народи можуть жити. Се право жити мусимо ми завоювати, бо ніхто не принесе його нам в дарунок. І насамперед мусимо перемогти й подужати в собі самих той «дух раба», що вщіплявся нашому народові століттями чужого панування над нами.

У сю війну увійшли українці рабами, але повинні вийти з неї вільними! Вільними вийдуть українці з цієї війни! Вільними й достойними великої бу-дуччини, яка належиться нашому народові!

Ми поділяємо відносини тимчасового російського правительства до війни і уважаємо, що Мирова Згода повинна буть заключена без анексій і контрибуцій, а межинародне життя повинно бути перебудоване на основах самооз-начення націй. Через те, на нашу думку, держави повинні бути одноплемінними! Згідно з програмою Вільсона ми уважаємо, що українська справа повинна бути остаточно вирішена на мировій межинародній конференції, бо українське питання не є внутрішньою австрійською або російською справою, але справою межинародною, світовою. З цієї війни ми мусимо вийти як вільний, суцільний народ. І вся прабатьківська земля наша повинна належатись українському народові, щоб він був сам пан на своїй землі, щоб справдились мрії нашого геніального поета Франка, сина галицької землі:

Встане славна Мати-Україна Щаслива і вільна — Від Кубані аж до Сяна-річки Одна, нероздільна!

Спадщина тиранів

Се було так недавно, наче вчора, хоч діялось ще до війни й революції. З найщирішим пересвідченням звертались усі російські поступові й ліві партії до українців і говорили: «Спиніться! Нині ваш національний рух не на часі! Перед нами й вами один спільний ворог — се тиран! Скиньмо його! Добудьмо політичні права, а тоді ви візьмете й Автономію і все, що схочете, бо ми визнаємо за вами усі права, які вам як нації належаться! Отже, спільними силами насамперед, скиньмо спільного ворога, а тоді ми підтримаємо вас і дамо вам усі права».

Чи були вони щирими тоді, коли се говорили — оті росіяни, чи тільки удавали щирість? Чи, може, вони, оті росіяни, несвідомо для себе служили національному егоїзмові своєї національності? Як би не було, але сливе все українське громадянство вірило в щирість сих слів, вірило сліпо, визнавало слушність російської аргументації і навіть само лайливо називало «вузькими шовіністами» ті нечисленні українські групи, що в «Українській хаті» або в «Снопі» виступали зі словом перестороги проти російських закликів до боротьби «спільними силами». Але даремно ті нечисленні групи зазначали, що національні противенства не зменшаться, але ще загостряться й збільшаться тоді, коли в Росії будуть заведені свобідні форми життя, бо усе російське громадянство — праве й ліве — об’єднається проти домагань українства, бо відносини російського народу до народу українського — се відносини пана до раба, бо ніколи «пан» з власної волі не дасть «рабові» людських прав! Се був голос вопіющого в пустині, і самі українці виступали проти тих українців «спільними силами» з росіянами... Російські «кадети» здавалися певним українським кругам ближчими, ніж ті українці, що проти московського впливу виступали.

І от сталося чудо з чудес! Режисер всесвітньої історії поставив на кін фантасмагорію, що зветься «Російська революція 1917 року». Тирани зіпхнуті, усякі «основные законы» скинуті, панує тільки «фактичний стан сили», перед народами цілого світу з’явився «русскій человекъ» таким, яким він є в дійсності. — Тепер він є сам собі пан і немає над ним ніякої власті, ніякого примусу. Його душа виявляє усе, що хоче, без усякої перешкоди! Він робить усе, що він уважає добрим і справедливим! Усі свої найпотайніші мрії він перетворює в дійсність!.. Якої правди хоче його душа? Російський народ нагадує нині синів одного страшного Лихваря й Здирника, що вмер наглою смертю. Сини зібралися ділити спадщину. Ще за життя старого Здирника сини обурювалися проти здирницької та лихварської діяльності його. Вони навіть змовлялися з наймитами та рабами проти свого тата! Вони самі кричали, що старий був неможливий лихвар і грабіжник і що вони не хочуть нічого мати з неправедно надбаного добра, бо він смоктав кров із сиріт і висисав соки з рабів. А сини були свободолюбні й благородні і гидували з діяльності здирника. І от Лихвар умер наглою смертю. Лишилася проклята спадщина, награбоване добро! Але яке добро? По скринях та сховах червінці та коштовні самоцвіти! По кошарах отари овець, по закопах табуни коней та товару! І чарівні будинки, й чудові хутори, і садки, й сіножаті, і слуги й наймити, одно слово: повна чаша! Щоправда, в тій чаші сирітські сльози й людська кров... Але хіба ж то вони, сини, тую кров точили? І от синки дивляться на сю чудову спадщину й питають себе: «Та невже ж усе оте добро роздати тим, у кого воно награбоване? Невже треба відмовитись від усіх отих розкошів?» І, нахнюпивши голови, приймають синки криваву спадщину, а на благання удовиці й сиріт відповідають: «Ми не грабували! Хто його розбере, де ваше, а де наше!» Коли ж тяжко скривджена удовиця простягла руки до своєї сіножаті — прегарний наймолодший син ушкварив, суворо гукнув до неї «Руки геть!», і його рука лягла на держално шаблі. Народ московський — се є він, син і спадкоємець лихваря й здирника, що вмер наглою смертю! Се він ділить криваву спадщину! Се він відповідає українцям на вимогу Автономії України «Руки геть!», се він каже і погрожує: «Хай ніхто не подумає, що нова революційна російська власть слабша від старої самодержавної». Се він освячує власну свободу нехтуванням чужих прав! Се він хоче замість самодержавного царя-тирана стати самодержавним народом-тираном! Се він хоче панувати над українським народом! Се він не хоче віддати Україні її прав на Автономію — прав, які хижо знехтувані самодержавними деспотами!.. Родюча українська земля, й золоті жита, й вівці з курдюками стоять йому в очах! Він не може одірвати очей від сієї нещасної, сплюндрованої тиранами, политої кров’ю, але ще й досі чарівної країни, такої принадної для нього... Дарма, що в його самого є й степи, й гори, й ріки, є й срібло, й золото, і усякі розкоші, й усякі багатства... І увесь народ московський без різниці партій і віри, від найправіших до найлівіших, від міністра до робітника — увесь народ московський об’єднався на цій думці, що він є спадкоємець тирана і пан України. Але ж тепер і український народ виріс і теж об’єднався. Усі українці без різниці партій і переконань, усі об’єдналися на тім, що Росія повинна перетворитись на федеративну спілку і що Україна — у своїх національно-територіальних межах — має бути членом федеративної спілки! Усі росіяни хочуть унітарної (объединительной) Демократичної Республіки, бо росіяни хочуть продовжувать колишнє панування над українцями, українці ж хочуть визволитись з того панування... Український народ хоче жити з московським як рівний з рівним і вільний з вільним — так, як колись забажали наші предки у 1654 році у Переяславі. Але московські царі з вільної України зробили рабиню, і тепер вільний московський народ, скинувши з себе тиранію царів, не хоче визнати за українським народом прав на рівність, свободу й братерство. Московський народ, не та чи інша партія, але увесь народ хоче бути паном над українським народом. З того повстає боротьба між обома народами. Один — бореться за своє визволення, другий за своє панування над першим...

1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 239
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)