Суспільно-політичні твори

Треба нам єднатися і гуртувати свої сили, набиратися просвіти, бо без просвіти боротьба з ворогами неможлива. А коли ми поєднаємося, коли наші організації будуть дужі і матимуть велику силу членів, тоді ми однаково свого досягнем, чи буде у москалів конституція, чи ні.

Вся суть в тому, щоб ми з себе складали силу, тоді нам скрізь і завсігди буде гарно, а коли ми будемо слабі і у нас не буде ніякої власної організації, тоді нам скрізь і завсігди буде погано. Тільки дужий живе, а слабий умирає. Це світовий закон. Ми умирати не хочемо і через те єднаймося, щоб здобути собі долі.

Наш погляд на московські революційні організації на Україні ясний: намагання цих організацій притягти до себе весь революційний український елемент для збільшення своїх сил; се намагання є вороже нам, і ми будемо перечити йому з усієї сили нашої. Московські революційні організації на Україні хочуть пожерти, винародовити, денаціоналізувати нашу народність, і з цього боку їх праця єсть теж москалізація навіть далеко страшніша, як москалізація правительства, бо московські революціонери на Українї денаціоналізують найліпший український елемент, звертаючи його з єдино правдивого шляху національного визволення.

Хто не знає ворожих відносин московських революційних] організацій до національних вимогів українців? Українець хоче бути членом вільної незалежної нації, а не членом нації-раба. А хто цього не хоче? Українець хоче бути членом культурної нації, а яка культурна нація не має своєї літератури, своєї преси, своєї школи на рідній мові. І хіба можлива культура без національної мови в школах. Послухаєм, що пишуть про се філософи, учені і педагоги:

«Кожда думка визначається словом, без слів (себто без мови) не може бути мислення; мова є єдиний струмент мислення. Через те розвиток в мисленні є розвиток в слові. Але ясно, що таким струментом мислення може бути не чужа, а рідна мова, бо тільки викладена на рідній мові думка безпосередньо розуміється»[334].

Із сього виходе, що коли хочуть в школах навчити мисленню, треба учити на рідній мові; на чужій мові не можна навчити дітей мисленню, що ми і бачимо по школах на Україні, де хлопчик виходе зі школи таким же темним, як до школи, тільки морально попсованим[335].

Нині серед нас майже не з’являються генії науки, філософії, поезії. А чого? Геній, що квітка: треба зерну упасти на добрий і відповідний ґрунт, треба пригрітися сяйвом сонячним, щоб з його розвилася пишна квітка; щоб прокинутися генію в народі, треба сьому народові жити вільно, нормальним життям.

Ми хочем і вимагаєм рівності з москалями і іншими вільними націями. Те, що москалі нині мають, хочемо мати і ми. Москалі мають свою незалежну державу — і ми хочемо; москаль має літературу, пресу, одержує просвіту в школі на рідній мові — і ми бажаємо сього. Москаль те має, про що ми ще тільки мріємо. Але чого він нас ненавидить за те, що ми хочем того, що він уже має, себто рівноправності!