Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
А свідомість того всього дає мені сили спокійно віднестись до мстивого цькування й лайки з боку нерозумного шовініста з Лубен.
Я служив своєму народу, як умів, але служив вірно, і коли лубенський пасквілянт шанує д. Ратнера за вірність своєму народові, то чом він не може знайти в своїй душі стільки справедливості, щоб шанувати ту вірність і в мене?!
Лубенський пасквілянт ділить адвокатуру тільки на дві категорії і пнеться зачислити мене до гурту д. Шмакова, Булацеля та інших. Смішна лубенська наївносте! Не тільки світа, щоб в вікні! Крім д. д. Булацелів та Ратнерів є люди з своїми власними поглядами. Це й дитина тямить. А справді, що вузькість світогляду того фанатичного пасквілянта дорівнює хіба що його грубості. Булацель та С-к — це члени «Союза русского народа», який має на оці понизити, пригнітити, знівечити ту націю, до якої я належу.
Мені здається, що навіть мій пасквілянт при всій своїй недалекості змо-же-таки зрозуміти, які почуття маю я до таких людей і їх обрусительських заходів!
Та зате в мого пасквілянта є не одно спільне з «Союзом русского народа». Г азета пасквілянта служить тим самісеньким обрусительським засобом, якого на Україні вживають «союзники», а сам пасквілянт своїй газетці робить такий же самий донос про мою «политическую неблагонадежность», як це в звичаї «Русского знамени», «Веча». І «Русское знамя», і «Лубенские отклики» шукають собі читача на Вкраїні, але не інтересам українського народу
служать, хоч пасквілянт власне живе серед українського народу. І як «Почаев-ские известия», «Харьковские губернские отклики» і т.д., так і «Лубенские отклики» для своїх низьких цілей спішать покликатися на авторитет Шевченка, безсовісно перекручують зміст його творів. Правда, пасквілянт каже, що в дійсності він не такий, як з його газетки виходить, що він тільки нап’яв на себе маску і що в дійсності він «ужасный прогрессист», але я не йму віри людям, які натягають на себе маску і насмілюються виступати на публічну арену «без лиця». Та й хіба справжній поступовець і чесна людина занедбає мову та інтерес того народу, серед якого живе?! І нехай же мій пасквілянт попереду навчиться шанувати чужий народ, який дав йому постійний притулок, а вже потім хай вимагає пошани до свого, бо, скажу я мовою його газетки, «как аукнется, так и откликнется».
Мій пасквілянт аж на голову впав, не спромігшись второпати, як можу я обороняти «єврейських самооборонщиків» в Лубенськім процесі, бо він певен, що я вороже відношуся до ідеї єврейської самооборони. Уся різниця між мною і тими, кого я обороняю з лубенських самооборонщиків, у тім, що поки мій пасквілянт пише доноси на мене в своїй газетці про мою «политическую неблагонадежность», а в справі Лубенського комітету його компатріоти зробили те саме супроти невинних людей у пана слідчого на офіціальнім слідстві. Завдяки такому почесному способу дякувати своїм добродіям брати Шемети віддані тепер військовому суду і, коли суд пойме віри обмовам, можуть бути засуджені.
Крім того, я не раз виступав в суді в ролі оборонця євреїв, обжалуваних у злочинах політичних (між іншим і в Лубнах).
Отже, коли члени Лубенського комітету можуть бути названі єврейськими оборонцями «моїми», «аз многогрішний сеї превеликої честі можу удос — тоїтись».
Коли арештовано було братів Шеметів і у заставу за них повинно було положити 20000 карбованців, ніхто з вдячних євреїв не зробив цього. Цей обов’ язок замість євреїв виконали ті, кого вони намагалися тепер охоронити. Але годі!.. Важко про це згадувати.
В кінці я хочу звернути увагу нашого громадянства на те, як усякі «замасковані валети» насмілюються голосно зневажати пам’ять наших історичних діячів.
Скажену ненависть пасквілянта викликають імена Гонти та Залізняка. Кощунственими устами він ізригає хулу на їх пам’ять, користуючись, з того, що вони вже мертві.
І коли ми можемо терпіти або мовчки зневажати пасквілі особистого характеру, то ми не маємо права і не можемо перед пам’яттю наших предків і перед будуччиною наших потомків мовчки зносити огидності тих, хто має нахабство ображати цілу націю.
Рада. — 1908. — 18 жовтня.
Відносини до війни[339]
Либонь, не знайдеться між нами людей, які б не уважали, що війна, взагалі, се нещастя, лихо й руїна! Але, хоч майже вся культурна людськість тримається такої думки, нинішня страшна війна вибухла з елементарною силою, і от вже сливе три роки над Європою безупинно панують жах, божевілля й смерть. І перелякана людськість, напружуючи остатніх сил в жорстокій війні, з гнівом питає, як в самім початку війни, так і тепер: «Хто є дійсний винуватець, хто викликав сю війну?». Але відповіді, які йдуть на сі болючі питання, не однакові, бо вони залежать або від особистих симпатій чи антипатій, або від того чи іншого партійного чи громадського світогляду. Одні кажуть, що війну викликав той чи інший монарх, другі твердять, що та чи інша держава чи нація, знов одні обвинувачують виключно капіталістів як класу, а другі складають вину за війну на імперіалізм як великодержавну політику. Хоч усі оті пояснення мають кожне свою рацію, бо зазначують ту чи іншу сторону питання, але ні одно з цих пояснень не зачіпає самої природи нинішньої війни й через те не з’ясовує причини цієї велетенської війни.
339
Промова підпоручика Миколи Міхновського, виголошена на першому Українському військовому з’їзді у Києві 6 травня 1917 р.