Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
До захоплення влади Ленін намагався маніпулювати українським питанням, щоб послабити Тимчасовий уряд, і навіть вдавався до вигадок, мовляв, українці не так хотітимуть від’єднатися від більшовицького уряду, як прагнутимуть незалежності від «буржуазного» режиму[102].
Після захоплення влади Ленін повністю відкинув усі свої попередні твердження щодо прав націй на самовизначення[103] та активно взявся за насадження свого режиму в Україні. Здається, станом на кінець 1917 року єдиним способом вирішити всі його проблеми було цілковите захоплення України. Саме тут він міг отримати зерно, щоб нагодувати голодні російські міста. Тут він міг узяти залізну руду й вугілля. Один із перших офіційних кроків Леніна — призначення Серго Орджонікідзе «надзвичайним і повноважним комісаром Району України», головним завданням якого було збирати збіжжя[104]. Призначення комісара «Району України» супроти бажання місцевого уряду чітко вказує на те, що Ленін не сприймав право націй на самовизначення бодай із якоюсь долею серйозності.
До того як на Україну кинули більшовицькі війська, завдання Орджонікідзе було справді непростим. Член управи Катеринославського продовольчого комітету, який був присутнім під час звернення ленінського емісара, згадує: попри звинувачення, що своїми діями цей орган хоче «голодом заморити петербурзьких та московських робітників», і попри заклик скинути «контрреволюційну» управу», Орджонікідзе поїхав із міста з пустими руками[105]. Щойно розпочалося більшовицьке вторгнення в Україну та окупація, Ленін слав йому телеграму за телеграмою. Однієї з них, датованої 28 (15) січня 1918 року та адресованої Орджонікідзе й військовому командирові Антонову-Овсієнку, достатньо, щоб проілюструвати тон і зміст вимог:
Ради Бога, вживайте найбільш енергійніших та революційних заходів для відправки х л і б а, х л і б а і х л і б а!!! Інакше Пітер може сконати. Окремі потяги й загони. Збирання та зсипання. Проводжати потяги. Повідомляти щодня.
Ради Бога![106]
У більшовицькій Росії, де режимові Леніна, по суті, було нічого запропонувати селянам в обмін на їхню сільськогосподарську продукцію, совіти відряджали загони з десятьох озброєних робітників, які вдиралися до сіл і без церемоній відбирали в селян їхній хліб. Коли більшовики вдерлися до України, загони з реквізиції хлібу вони привезли із собою[107]. Здобути продовольство для Росії було одним із головних, якщо не найголовнішим, мотивом почати більшовицьке вторгнення в Україну. Не було зроблено жодних спроб якось урахувати запити населення України щодо вирішення національного питання. Командири більшовицького війська мали всю повноту влади і їм бракувало терпіння на те, щоб розбиратися з особливістю ситуації на місцях. Коли більшовицький командир[108] Муравйов захопив Київ, він одразу дав зрозуміти, що новий режим буде російським. У своїй першій заяві до мешканців міста він сказав: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях наших баґнетів»[109]. Ті, хто розмовляв українською в громадських місцях, вважалися націоналістами та контрреволюціонерами, що підлягали розстрілу без суду й слідства[110]. Практично все, що мало бодай якусь цінність, негайно вилучалося й відправлялося до Росії[111].
Соціал-демократія України була від самого початку мертвонародженим проектом, і навіть совітський уряд України практично не мав реальної влади. Коли київські більшовики втекли до Харкова, там вони зустрілися з уже чинним, справді совітським режимом, який узагалі не хотів мати нічого спільного з Україною. Харківські більшовики навіть відмовилися надати своїм київським товаришам житло — запропонували їм на вибір ночувати або в залі, де відбувалися з’їзди радянських рад, або в місцевій в’язниці. Кияни обрали залу[112]. Протягом більшого часу свого існування совітський уряд України, обраний у Харкові, був лише одним із чотирьох совітських урядів, що діяли на українській території. Лише в березні[113], після того, як українці проголосили незалежність, уклали сепаратний мир із Центральними державами та закликали їх до військового втручання, розрізнені совітські уряди України нарешті об’єдналися та проголосили свою незалежність. Навіть за таких умов вони пішли на цей крок із великою неохотою[114].
102
Влітку 1917 Ленін критикував Керенського за недемократичне поводження з Україною, оскільки той не дослухався до її вимог, тому Ленін заявив, що Україна радше відокремиться від «кадетського» уряду, ніж від радянського. Див. у: Ленин, В. И. ПСС. Т. 32. С. 253–254, 341–342, 350–352.
103
Після захоплення більшовиками влади гасло про «право націй на самовизначення» перейшло із розряду партійних до урядових гасел, що й було закріплено в ухваленій 15(2) листопада 1917 року «Декларації прав народів Росії». — Прим. наук. ред.
104
Ленинский сборник. Т. 35. С. 111.
105
Мазепа, І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. Т. 1. Б. м.: Прометей, 1950. С. 44–45.
106
В. И. Ленин про Украину. Киев, 1959. Т. 2. С. 77.
107
15 січня 1918 року (за старим стилем) президія Петроградського совіту наказала підпорядкованим районним совітам мобілізувати 5000 осіб у продовольчі загони-десятки. З них 190 мобілізованих (19 загонів) було відправлено в Україну. Селунская, В. М. Ведущая роль пролетарских центров в установлений власти советов на местах (октябрь 1917 — весна 1918 г.). Вестник Московского университета. 1967. № 5. С. 31.
108
Михайло Муравйов був керівником російських червоногвардійців, які брали Київ, та він був не більшовиком, а лівим есером. — Прим. наук. ред.
109
Садовський, В. Національна політика Совітів на Україні. Варшава, 1937. С. 77.
110
Христюк, Павло. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. Відень, 1921–1922. Т. 2. С. 149.
111
Там само. Т. 2. С. 150–151. Деяке уявлення про обсяги зерна, що було відправлено до Росії, можна отримати із самих обсягів перевезень: за період із 18 лютого по 9 березня 1918 року 1090 вагонів зерна було відправлено з Херсонщини до Росії. За неповними даними щодо Харківської залізничної станції, із 19 лютого по 1 березня 1918-го року від двох до семи завантажених зерном поїздів щодня відправляли до Росії. Ці дані взято з: Перемога Великої жовтневої революції на Україні. Київ, 1967. Т. 1. С. 359–360.
112
Bilinsky, Yaroslav. The Communist Take-over of the Ukraine; Hunczak, ed. The Ukraine. 1917–1921: A Study in Revolution. P. 109.
113
У постанові ЦВК совітів України від 7 березня 1918 р. зазначалося: з огляду на те, що «об’єднана буржуазія» загрожує «розчавити Робітниче-селянську владу України, притому Україну в кордонах III і IV універсалів, тобто в тому числі і ті частини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську та Одеську Совітські Республіки, саме тепер особливо необхідно тісне об’єднання всіх совітських організацій». — Прим. наук. ред.
114
Бош, Евгения Богдановна. Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 года до немецкой оккупации. Москва; Ленинград: Гос. изд-во, 1925. С. 255–256; Попов, М. М. Нарис історії комуністичної партії (більшовиків) України. Харьків, 1928. С. 145–148.