Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

УПСР була найбільшою та найпопулярнішою серед усіх українських партій — із великим відривом від інших — і, принаймні на ранніх етапах революції, найбільш радикальною[60]. На установчому з’їзді у квітні 1917-го було ухвалено резолюцію за перетворення Російської імперії на демократичну федерацію, до якої увійшла б автономна Україна, а також за «соціалізацію землі». Соціалізація для УПСР означала певну форму перерозподілу землі між окремими сільськими домогосподарствами під наглядом Українського земельного фонду. Українське селянство не мало традиції спільно використовувати та обробляти сільськогосподарські землі на кшталт «миру» в Росії, що його російські есери сподівалися взяти за основу свого аграрного соціалізму. Окрім вищезгаданого, решта планів УПСР були досить невиразними. На питання про форму автономії України мали відповісти Установчі збори, а на з’їзді УПСР лиш озвучили позицію, що потрібне «переведення в життя широкої національно-теріторіяльної автономії України з забезпеченням прав національних меншостей». Також з’їзд УПСР відклав вирішення питання про те, скільки землі може лишити собі одна особа й скільки землі може отримати інша[61]. Тільки деякі лідери УПСР мали суттєвий політичний досвід чи популярність на національному рівні, хоча до партії і вступили кілька популярних та відомих постатей. Найвідомішими й найпомітнішими серед них були голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський[62] та агроном Микола Ковалевський[63].

Порівняно з УПСР УСДРП була «біднішою» на масову підтримку, але багатшою на досвідчених політичних провідників. Оскільки природний електорат УСДРП — робітники української національності, — був відносно нечисленний, УСДРП була більше урядовою партією, тоді як УПСР — радше партією масовою[64]. Коли дійшло до створення виконавчого органу ЦР — Генерального секретаріату, здавалося цілком природним, що його має очолити український соціал-демократ, письменник-революціонер Володимир Винниченко. Партії відданих марксистів, чия політика в соціальній сфері більше нагадувала політику російських меншовиків, було не дуже комфортно мати партнером у коаліції УПСР. Один із речників УСДРП у своєму тексті для друкованого органу партії заявив: «кожен селянин скаже, що йому треба землі, насамперед землі, а потім вже волі. Але як землі і якої волі? — цього він гаразд не розуміє»[65]. Земля, писав далі автор, мусить бути в колективній власності, й опрацьовувати її мають великі колективні одиниці, щоб можна було залучати техніку, яка є недоступною окремому селянинові. Земля, вів далі він, «не може бути власністю окремих осіб; вона порівну належить усім, усьому народові»[66]. На початку створення ЦР УСДРП вагалася, чи брати в ній участь через острах союзу з Товариством українських поступовців, які цю Раду створили. Пізніше вони пішли ще далі та пропонували місцевим більшовикам Києва утворити блок на виборах, а це свідчило, що з ними — своїми майбутніми супротивниками — вони відчували більшу спорідненість, ніж із УПСР[67]. Що стосується УПСР, то позицію щодо неї промовисто відображає назва статті, опублікованої в щоденному виданні цієї партії: «Чого хочеться українській дрібній буржуазії?»[68].