Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
На київській нараді більшовиків у грудні нову назву було прийнято, хоча й не без опору з боку таких людей, як Євгенія Бош, котра вважала навіть цей крок неприйнятною поступкою українському шовінізму[89]. Більшовикам також потрібен був привід виступати проти Центральної Ради та уникати національного питання. Полтавський більшовик Василь Шахрай заявив, що відмова Центральної Ради визнавати легітимність уряду Леніна й те, що вона водночас підтримувала дружні стосунки з антикомуністичним режимом донських козаків під проводом генерала Каледіна, свідчить, що Рада на боці контрреволюції. Його пояснення було таким:
Уся Росія розкололася на дві частини — на буржуазну та пролетарську. Центр однієї — в Пітері, а другої — на Дону. Рада на боці другої. Потрібно викривати її реакційність і таким чином відірвати від неї солдатів, робітників і найбідніше селянство. Коли вдасться перемогти Каледіна, то й Раду буде переможено. У нашій резолюції слід вказати, що: 1) Рада зрадила ті маси, від імені яких вона говорить; 2) ми боремося не проти Ради взагалі, а проти цієї Ради з її реакційним складом[90].
Шахрай, який згодом стане одним із найактивніших борців за незалежну радянську Україну та Українську комуністичну партію, на цьому етапі стверджував, що українське політичне відокремлення від Росії[91] вимагає утворення територіальної більшовицької організації. Його вимоги обмежилися тим, що назва такої організації мусить бути «РСДРП(б) на Україні». Саме П’ятаков[92] разом із Затонським і Горвіцем наполягали на тому, що з назви обласної організації партії слід прибрати слово «російська» і що її слід назвати «соціал-демократичною партією України»[93]. Після з’їзду було ухвалено документ із новою назвою обласної організації[94] за підписом Затонського, одного з небагатьох українців серед більшовицького проводу. Документ проголошував, що відтепер це більшовицька партія для українців і що українці можуть її підтримувати[95].
Всеукраїнський з’їзд совітів[96], який відкрився відразу після більшовицького з’їзду, став перемогою для українських соціалістів. Хоча українські соціалісти спершу відмовлялися від ідеї скликати цей з’їзд, вони скористалися такою нагодою перетворити свою широку підтримку серед сільського населення на більшість мандатів під час з’їзду. Зрештою, це мав бути з’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів. Кому ж представляти селян, як не кооперативам та іншим сільським організаціям? Організацією, яка могла змобілізувати велику кількість селян за відносно короткий час, була Всеукраїнська селянська спілка, дуже близька до УПСР. І навіть радянські джерела погоджуються з тим, що саме вона мала свій комітет у кожному українському селі[97]. По всіх селах Спілка зверталася із закликом до селянських організацій, щоб ті послали на з’їзд якомога більше представників[98]. У результаті переважно більшовицькі делегації міських совітів опинилися серед сільських депутатів, яких було в рази більше. Винниченко та інші видатні українські діячі звернулися до учасників зборів і сформулювали питання в суто національних категоріях: українці проти росіян. Більшовики опинилися в безнадійній меншості, тож не мали іншого вибору, як оголосити цей з’їзд нерепрезентативним та покинути його в товаристві кількох однодумців, щоб провести свій з’їзд у Харкові. Решта — тобто більшість — просто висловили свою підтримку Раді й пішли на перерву[99].
У цей самий час більшовицький провід у Росії зневірився в можливостях українських більшовиків коли-небудь узагалі взяти владу в Україні своїми силами, тож вони надіслали Центральній Раді ультиматум із погрозами війни, якщо та не перестане роззброювати більшовицькі військові загони й не поверне свої штики супроти Каледіна[100]. Присутні на з’їзді більшовики в момент, коли надійшов ультиматум, наполягали на тому, що це непорозуміння, помилка, яку можна було виправити без кровопролиття[101]. Проте це не була помилка.
89
Там само. C. 145; Шрейбер, C. K протоколам первого всеукраинского совещания большевиков (областного с’езда б-ков). Летопись реолюции. 1926. № 5. С. 56., Протоколы областного с’езда большевиков (первое всеукраинское совещание 1917 г. Летопись революции. 1926. № 5. С. 76. (Щодо назви партійної організації, то Бош, хоча й була проти перейменування, аргументу про шовінізм не вживала. Але ця теза пролунала з вуст іншого доповідача. У цитованому тексті на С. 56, укладач документів переказує слова Бош так (це його тлумачення, а не цитата з Бош): «лозунгом «право нации на самоопределение» мы толкаем массы в об’ятия шовинистической буржуазии». У протоколі найближче до сказаного такий вислів Євгенії Бош, на С. 76: «Отвечая на национальный вопрос «правом наций на самоопределение», мы толкаем пролетариат в об’ятия империалистической буржуазии». — у дужках прим. наук. ред.)
90
Там само. С. 74.
91
Насправді Шахрай говорив не про політичне відокремлення від Росії, а про перетворення Росії на федеративну республіку і про потребу утворення у зв’язку із цим крайової організації — РСДРП(б) в Україні: «Но об’явление федеративной республики на Украине вносит иной характер в организацию партии здесь. Всероссийский ДК избирается всероссийским с’ездом партии, но каждая федеративная ячейка должна избирать свой центр, и нам здесь на Украине надо избрать краевой центральный орган. Принцип нашей организации не национальный, а территориальный. Назвать партию следует „РСДРП большевиков на Украине“». — Прим. наук. ред.
92
Мова про Леоніда П'ятакова, брата згадуваного раніше Георгія, який на той час був у Петрограді. — Прим. наук. ред.
93
Там само. С. 79–82. Borys. The Sovietization of Ukraine. Pp. 144–145.
94
Нова назва звучала так: РСДРП (більшовиків) — соціал-демократія України. — Прим. наук. ред.
95
Мазлах, Сергій, Шахрай, Василь. До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною. Нью-Йорк : Пролог, 1967. С. 236–237.
96
На означення цього з’їзду в той час лунали різні назви. Формально в резолюції використано формулювання «Всеукраїнський з'їзд рад селянських, робітничих та солдатських депутатів», але оскільки Автор дає скорочену назву, а вище ми вже зауважували про рішення перекладати термін «Soviet» для періоду з 1917 по 1919 включно як «совіт», то й назву зібрання вказано як «Всеукраїнський з’їзд совітів». — Прим. наук. ред.
97
У радянському дослідженні відзначаєтся, що в 1917 «не було практично жодного села, у якому не було би селянської Спілки». Хміль, І. В. Трудяще селянство України в боротьбі за владу Рад. Київ : Наук. думка, 1977. С. 138.
98
Селянська Спілка про З'їзд Рад Роб. та Сел. Деп. України. Робітнича газета. 1917. 29 листопада. С. 3.
99
Borys.The Sovietization of Ukraine. Pp. 182–188; 1917 год на Киевщине: хроника событий / сост: А. Иргизов и др., под ред. В. Манилова. Киев: Гос. изд-во Украины, 1928. С. 434–436; Робітнича газета, 1917. 6 грудня. С. 1, 8 грудня. С. 2–3; 9 грудня. С. 2–3; Reshetar. The Ukrainian Revolution. Pp. 93–95; Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. С. 44–46.
100
Reshetar. The Ukrainian Revolution. P. 93.
101
Там само. C. 94.