Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— А ви телефонували Еме Семпл МакФерсон?
— Та вона ж упокоїлася!
— Ну, то до Святих Трясунів. Або до універсалістів Менлі Пі Голла. Або ще…
— Боже мій! — ревнув Фріц. — Та вже ж опівніч! І всі ці заклади зачинені.
— А Голготу обнишпорили? — підказав я. — Він туди вчащає.
— Голготу! — бурею метнувся від нас Фріц. — Обнишпорте Голготу! Гетсиманію! — Фріц заблагав до зірок. — Боже, навіщо нам цей затруєний Манішевіц? Хто-небудь! Збігайте позичте два мільйони сарани для завтрашньої кари єгипетської!
Кілька асистентів так і метнулися — хто куди. То й я рушив геть, коли це Констанс хап мене за лікоть.
Очі ж мої саме шастали фасадом Нотр-Даму.
Констанс угледіла, куди я задивився.
— Не лізь туди, нагору! — прошепотіла вона.
— Таж чудова місцина для І.Х.!
— Там, нагорі, є сам лише фасад, а тилової стіни немає. Перечепишся через щось — і гупнеш, мов один із тих каменів, які отой горбань жбурляв у юрбу.
— Так то ж у фільмі, Констанс!
— А ти що думаєш, це — справжнє?
Констанс затремтіла. Я затужив за старою Реттіґан, котра весь час сміялася.
— Я оце тільки-но щось там завважила, на дзвіниці.
— Можливо, то І.Х.? — припустив я. — Поки вся решта обшукує Гелготу, чом би мені не глянути, що воно там таке?
— А я думала, ти боїшся висот.
Я невідривно спостерігав, як тіні шугають нотр-дамським фасадом.
— Клятий дурню. То й лізь. Зніми Ісуса звідтіля, — промимрила Констанс, — поки він не обернувся ґарґульєю. Врятуй Ісуса!
— Він врятований!
Віддалившись на сто футів, я озирнувся. Констанс уже гріла руки над багаттям римських легіонерів.
40
Перед самим Нотр-Дамом я завагався, боячись двох речей: як увійти туди та як видертися нагору. А тоді вражено обернувся, щоб краще принюхатися. Зробив глибший вдих, потім видихнув.
— Гарне мені горе! Ладан! І дим від свічок! Хтось тут побував — І.Х.?
Я пройшов до приміщення й зупинився.
Десь там, високо, на риштованні, рухалося щось масивне.
Я примружив очі, вглядаючись у щілини поміж брезентами, планками, клеєною фанерою фронтонів, тінями ґарґулій, силкуючись розгледіти, чи й справді бодай щось ворушиться там, у тій кафедральній пітьмі.
І думав: «А хто ж палив ладан — воскурював фіміам? І як давно вітер загасив свічки?»
Порох, тонкий пил сіявся аж ген згори.
«І.Х.? — подумав я. — Якщо ти впадеш, то хто спасе Спасителя?»
Якась мовчанка відповідала моїй мовчанці.
Отже…
Боже число, один страхопуд має видертися нагору, щабель за щаблем, усе вище крізь темряву, потерпаючи, що ось зараз гримнуть оті великі дзвони й скинуть мене у смертельне падіння. Я міцно заплющив очі й поліз.
На вершині Нотр-Даму я довго стояв, намагаючись притримати серце руками, аби не калатало так дуже, вже шкодуючи й кленучи себе за те, що виперся так високо, й бажаючи опинитися внизу, де широка лава римлян, добре освітлених і напомпованих пивом, бурхливо котилася, усмішками вітаючи Реттіґан, королеву-гостю.
Якщо я зараз упаду звідси й загину, думалося мені, то ніхто з них нічого й не розчує.
— І.Х.! — тихо гукнув я в пітьму.
Тиша.
Ось я обійшов довгу смугу фанери. Хтось таки сидів там, освітлений зоряним сяйвом, невиразна проява, що звісила свої ноги з різьбленого кафедрального фасаду: достеменно там, де півжиття тому був сидів той калічний дзвонар.
Чудовисько!
Воно дивилося на місто, на мільйон вогнів, що простяглися на чотириста квадратних миль.
«І як ти сюди добулося? — подумки чудувався я. — Як утрапило сюди? Прослизнуло повз сторожа біля воріт? А чи… перелізло через стіну?! Так! Драбина й цвинтарний мур!»
І почув я удари молотка. Почув, як тягнуть тіло. Як загрюкнулося віко скрині. Спалахнув сірник… Заревів крематорій…
Я затамував дихання. Чудовисько обернулося й витріщилося на мене.
Тут я спіткнувся і мало не впав із карниза. Але вхопився за одну з ґарґулій.
Чудовисько вмить зірвалося на рівні ноги.
Його рука вхопила мою руку.
На один подих ми захиталися на карнизі собору. Я вичитав із його очей страх переді мною. А Звір вичитав із моїх — страх перед ним.
Потім він відсмикнув свою руку, от ніби щось її несподівано обпекло. Хутко позадкував від мене. Напівзігнуті, поставали ми один проти одного.
Я дивився у те страхітливе обличчя, у ті очі — вічно ув’язнені в цій їхній паніці; видивлявся на покраяний рот — і думав: «Чому? Чом ти не дозволив мені впасти? Або чом не зіштовхнув? Це ж ти приходив із молотком, хіба ні? Це ж ти прийшов, щоб знайти і розтрощити жахливу глиняну голову, яку виліпив Рой? Тільки ти здатен на такі дикі вчинки! Чому ж ти врятував мене? Чому я лишився живий?»