Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Пхе, дуже я боюся його явлення. Боюся тільки твого відходу.
— Ну, то й злазь! Хоча б заради мене.
— Заради тебе!? — стиха вигукнув він.
— Ти ж тамечки, високо. Скажи, що бачиш ти у павільйоні № 7?
— Наче вогонь горить. Таки так.
— То там вугілля горить, І.Х. — Я простяг руку, щоб дотягтися до основи хреста й, лагідно посуваючи руку вгору, сягнути отієї постаті, яка висіла там, задерши голову догори. — І ніч уже спливала, й човен уже підпливав до берега — до того чуда з рибою, і Симон, званий Петром, а з ним і Хома, і Марк, і Лука, й уся решта підійшли до вогнища, де смажилася риба. І це…
— …була Вечеря після Останньої Вечері, — домимрив за мене І.Х., мовби звертаючись до сузір’їв небесних. І я побачив плече Оріона над його плечем. — Ти зробив це!?
Він зворухнувся. А я провадив тихо:
— І навіть більше! Я вже маю істинне закінчення для тебе, такого досі ще не знімав ніхто. Вознесіння.
— Цього ніхто не втне, — пробурмотів І.Х.
— Послухай!
І я сказав:
— Коли вже час приспів для Відходу, Христос торкається по черзі кожного свого учня й тоді відходить понад берегом, геть від камери. Поставте камеру низько, на пісок, і глядачеві здаватиметься, ніби Спаситель береться нагору, на довгий пологий схил. А вже коли сходить сонце, і Христос рухається до небокраю, пісок спалахує ілюзією видимості. Неначе магістралі чи пустелі, де повітря розпадається міражами, постають і падають уявні міста. Ну, а коли Христос уже майже дійшов до вершини піщаної дюни, повітря завібрує спекою. Його постать плавиться, розсипається на атоми. І Христос уже й відійшов. Сліди, що він лишив у піску, вітер піском і засипає. Оце і є твоє друге Вознесіння, яке відбувається після Вечері, що після Останньої Вечері. Його учні плачуть і розходяться хто куди — по всіх містах світу, аби проповідувати прощення гріха. А коли розпочинається ще один, наступний новий день, тоді і їхні сліди замітає світанковий вітер. КІНЕЦЬ.
Затамувавши віддих і притлумивши серце, я чекав.
І.Х. зачекав і собі, а тоді, чудуючись, мовив тихо:
— Я спускаюся додолу.
42
Висока заграва жбухала з виставлених наперед дверей очікування, а за ними — і статисти, й риба смажиться на деревному вугіллі, й Шалений Фріц аж підскакує, і всі ждуть.
Коли ми з І.Х. підійшли, там, де починається алея, стояла якась жінка. Стояла силуетом проти світла, сама лише темна постать.
Забачивши нас, вона кинулася вперед, а тоді вклякла, упізнавши І.Х.
— Добра підлива! — мовив І.Х. — Це ж та жінка, Реттіґан!
Очі Констанс заметалися — від І.Х. до мене, тоді знову на І.Х. — майже несамовито.
— Що ж мені тепер робити? — запитала вона.
— Що…?
— Це був такий шалений вечір. Ще лиш годину тому я плакала над якоюсь жахливою світлиною, а тепер… — вона втопила погляд в І.Х., й очі її стали вільною хвилею, — після того, як я всеньке життя мріяла зустріти вас. І ось ви тут, переді мною!
Вагота власних слів змусила Констанс поволі опуститися навколінці.
— Благослови мене, Ісусе! — прошепотіла вона.
І.Х. відсахнувся, от ніби злякався, що накликав постання з мертвих.
— Устань, жінко! — заволав він.
— Благослови мене, Ісусе! — не відступалася Констанс. І додала, майже сама собі: — О Господи, мені знову сім рочків, і на мені біла сукенка до першого мого причастя, і це великодня неділя, і світ сьогодні такий хороший… а завтра й споганіє.
— Устань, молодице, — уже м’якше мовив І.Х.
Але вона ані руш — тільки очі заплющила, чекаючи.
Уста її повторили, пантомімою:
— Благослови мене.
І нарешті І.Х. поволі, змушений прийняти й лагідно приймаючи, простер руку й поклав їй на голову. Від того легкого доторку знову з очей її полилися сльози, а вуста затремтіли. Ось її руки злетіли вгору, аби ще на мить затримати дотик його рук до її голови.
— Благословляю тебе, дитя, — тихо мовив І.Х.
А я, споглядаючи Констанс Реттіґан, яка стояла навколінці, подумав: «О іронії цього пропащого світу! Вина католички плюс акторське перегравання ролі…».
Констанс підвелася й, усе ще з приплющеними очима, обернулася до світла, а тоді рушила до вогнища розжевреного вугілля.
Ми не могли не піти слідом за нею.
А там зібралася велика юрба. Усі статисти, які діяли в інших сценах того самого вечора, але раніше, плюс студійне керівництво та всілякі пришийхвости. Коли ми вже підходили, Констанс одійшла набік, із граційністю людини, що тільки допіру скинула сорок фунтів. Я почудувався, як довго ще вона лишатиметься маленькою дівчинкою.