Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Вишгород був також великим ремісничим центром, продукція якого задовольняла потреби усієї округи. Розвитку торгівлі сприяло географічне положення міста. Його роль у міжнародній торгівлі відзначав ще Константин VII Багрянородний.
Вишгород належав до значних феодальних центрів, під його владою перебували навколишні землі. Писемні джерела неодноразово згадують вишгородських бояр, які відігравали помітну роль у політичному житті Київської землі й всієї Русі. Зокрема, 1015 р. київський князь Святополк використав їх у злочинній змові проти Бориса. «Святополкъ же приде ночью Вышегороду, отай призва Путтю и вышегородьскыѣ болярьцѣ, и рече имъ: «Прияете ли ми всѣмь сердцемъ?»... Онъ же рече имъ: «Убийте брата моего Бориса». Під 1164 р. літопис розповідає про спалення дворів боярина Радила та семи інших вишгородських бояр. Згадуваний у зв’язку з подіями 1146 р. вишгородський тіун Тудор походив із знатного роду, виходець з якого перебував ще у складі посольства князя Ігоря в Константинополь.
Будучи важливим воєнно-стратегічним, економічним і церковно-релігійним центром київської землі, Вишгород все ж не мав статусу якоїсь самостійної політичної одиниці. Впродовж всієї давньоруської історії він виступав як пригород Києва, навіть тоді, коли в ньому правили свої князі. Останні зазвичай призначались великим князем з числа молодших родичів, які не претендували на київський стіл. У Вишгороді сиділи ставленики князів Ярополка Володимировича, Юрія Довгорукого, Ростислава Мстиславича та ін. Вони перебували, по суті, на становищі київського воєводи. Про незначну роль вишгородських князів свідчить той факт, що 1155 р. син Юрія
Довгорукого Андрій, навіть не повідомивши батька, залишив Вишгород і пішов у Суздаль. Очевидно, й у другій половині XII ст. Вишгород відігравав роль заміської великокнязівської резиденції і перебував під безпосередньою опікою Києва (у Вишгороді знаходились двори Ольги, Володимира, Святополка Володимировича, Ярослава Мудрого). Пізніше за зразком Вишгорода подібні князівські резиденції були засновані володимирськими і смоленськими князями (Боголюбово і Смядинь).
За 25 км на південний захід від Києва, на правому березі р. Ірпеня знаходився ще один важливий пригород — Білгород (сучасне с. Білогородка). Він розміщувався у дуже зручному для оборони місці — на частині плато, що здіймалося над заплавою Ірпеня на 40— 50 м. Із заходу і півдня Білгород оточували природні оборонні рубежі, зі сходу і півночі він був обнесений земляними валами і ровами. Загальна площа фортеці складала 100 га. У час воєнної небезпеки за її могутніми стінами могло сховатися населення всієї округи.
Київські князі розуміли значення Білгорода — важливого воєнно-стратегічного пункту — й усіляко сприяли його процвітанню. Як і у Вишгороді, тут знаходився двір київських князів. У XII ст., під час загострення боротьби за Київ, Білгород здобув статус князівського міста, князі якого, однак, перебували під постійною опікою київських. Останні намагались посадити у Віл город і такого князя, який допомагав би відстоювати інтереси Києва. Володимир Мономах 1147 р. передав Білгород старшому сину Мстиславу, а Юрій Довгорукий 1149 р. — сину Борису. Втрата Білгорода київським князем, по суті, означала втрату Києва. Так, 1150 р., довідавшись про взяття Білгорода військами Ізяслава Мстиславича, Юрій Довгорукий без бою віддав йому Київ. Про безпосередню залежність Білгорода від Києва свідчить також літописна стаття 1151 р. У відповідь на вимогу Юрія Довгорукого відкрити йому ворота білгородці заявили: «А Киев ты ся кое отворилъ».
Лише в останній чверті XI ст. у Білгороді утвердився суперник великого князя Рюрик Ростиславич. Однак це не призвело до відділення Білгорода від Києва. Досить швидко Рюрик домігся від Святослава згоди на співправління і Білгород став однією з великокнязівських резиденцій. Тут, на місці дерев’яної церкви, 1197 р. за велінням Рюрика спорудили кам’яний храм св. Апостолів, оздоблений фресковим і золотим розписом, різнокольоровими майоліковими плитками.