Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Отже, з активізацією модерних імперських спроб розщеплення через відокремлення українського синівського лібідо від материнського об’єкта, надзвичайно активізується національне несвідоме, що прагне до усвідомлення ситуації. За таких умов перед модернізованою імперією постало завдання тотально зліквідувати українське державницьке мислення, передусім його свідомих носіїв, поетів-пророків, поетів-кобзарів, що викристалізується як настанова для нового пролетарського (плебейського) суспільства. Невипадково саме в час більшовизму остаточно було зліквідовано кобзарство. М. Семенко, спалюючи «Кобзар» Шевченка, навіть не усвідомлював, на що він посягав у трансцендентному світі. Адже постреволюційна імперська політика мала на меті замість національно свідомого письменника-пророка (на основі свідомого натхнення) формування нового типу українського комунівського письменника — за моделлю несвідомого себе блазня. Саме за такою моделлю мали творити українські радянські письменники, сліпо погоджуючись на основі несвідомого романтизму на об’єкт-замінник, відповідно на знецінення ідеї власної Держави. Майстрів мали витіснити посередності, рекрутовані несвідомо опустошувати материнський об’єкт, його самоцінність. Якщо про своє покоління М. Хвильовий говорив як про синівське покоління романтиків-недоучок, то нові українські письменники-блазні мали стати багатократно помноженими й розмноженими недоучками.

М. Хвильовий, закодувавши у своїй творчості український характер на психотичній стадії, встиг у своїх памфлетах зорієнтувати його на психологічну Європу. Заклики «геть від Москви» та «орієнтація на психологічну Європу» виявили у ньому справжнього національного письменника-пророка, який на власному досвіді психологічного формування збагнув загрозу несвідомої романтики і нагальну потребу аналітичного, реалістичного, батьківського світогляду. Психотична стадія своєю видющістю провідників актуалізувала модерну потребу психологічного аналізу як самозбереження: Україна мала стати психологічно свідомою у своєму минулому і теперішньому, у своїх національних комплексах, органічному світобаченні, щоб у майбутньому не ставати об’єктом подібних небезпечних психологічних експериментів. Основна настанова нашого модернізму на «дійсну» Європу цілком правильна[915], — писав М. Хвильовий у памфлеті «Україна чи Малоросія?» (1926), звертаючи увагу, що найбільше дістається українським письменникам за «психологічну Європу». «Саме на психологічній Європі, — свідчив він, — і дають нам чергову генеральну баталію»[916]. Ця баталія закінчиться фізичною розправою над прозріваючим синівським поколінням. Імперія збагнула, що психологічний аналіз є небезпечним для неї, оскільки допомагає національному суб’єкту самоусвідомлюватися.