Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Потім вони летіли над передгір'ям, де антилопи здиралися на схили крутими стежками, а далі були гори, і перед очима несподівано постала темна зелень пралісів, тоді — корчасті бамбукові зарості на схилах, і знову буйні лісові хащі, що ніби відтворюють обриси вершин і западин; аж ось вони минули хребет, і гори стали знижуватись перед новою долиною, уже розжареною сонцем, аж багряно-рудою; літак кидало на гарячих хвилях повітря, і Компі обернувся назад — побачити, як почуває себе він, Гаррі. А попереду темніло ще одне пасмо гір.
І тоді, замість того щоб летіти й далі на Арушу, вони повернули ліворуч — певне, Комптон розважив, що бензину вистачить, — і, поглянувши вниз, він побачив у повітрі над землею якусь роїсту рожеву хмару, — мов перший сніговій, що налітає не знати звідки, — і зрозумів: то суне з півдня сарана. Потім вони почали набирати висоту, прямуючи начебто на схід, коли раптом запала темрява і на них наринула гроза з такою буйною зливою, Що здавалося, ніби летиш крізь водоспад; аж ось вони вийшли з грози, і Компі обернувся й з усмішкою показав уперед — а там, застуючи все перед очима, затуливши собою весь світ, була величезна, висока до неба, неправдоподібно біла проти сон-Ця, квадратна вершина Кіліманджаро. І тоді він зрозумів, що дорога йому лежить саме туди.
В ту саму хвилину гієна перестала квилити і зайшлася дивним, схожим на людський плач, завиванням. Жінка почула йогонеспокійно заворушилася. Вона не прокинулась. їй снилося, ніби вона в своєму будинку на Лонг-'Айленді, у передвечір доньчиного виходу у великий світ. Звідкись там узявся й батько і був дуже сердитий. У цю мить гієна завила так голосно, щ0 вона прокинулась і, не одразу збагнувши, де вона, страшенно перелякалася. Тоді взяла ліхтарик і присвітила на друге ліжко, що його занесли до намету, коли Гаррі заснув. Вона побачила' що він лежить під москітником, але чомусь вистромив хвору ногу і вона звисає з ліжка. Бинти позсувалися вниз, і вона но могла туди й глянути.
— Моло! — гукнула вона. — Моло! Моло! — Тоді покликала — Гаррі! Гаррі! — Потім голосніше — Гаррі! Прошу тебе… ну Гаррі!
Ніхто не озивався, і не чути було його віддиху.
Знадвору долинало те саме моторошне виття гієни, що розбудило її. Та вона не чула його за стукотом власного серця.
МАЄШ І НЕ МАЄШ
РОМАН
193?
Переклав Мар Пінчевський
@ Український переклад
видавництво «Дніпро"і 1980 р
Частина перша
ГАРРІ МОРГАН
(Весна)
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Знаєте, як воно рано-вранці в Гавані, коли волоцюги ще сплять під стінами будинків і фургони-холодильники ще не почали розвозити по барах лід? Такої пори ми йшли з пристані до «Перлини Сан-Франціско» випити кави, й на площі не спав лиш один жебрак: він пив з фонтана. Та коли ми увійшли в кафе, ті троє вже нас чекали.
Ми сіли, й один із них підійшов до нас.
— То як? — спитав він.
— Не можу, — відповів я йому. — Я б і радий. Але я вчора вже сказав вам: не можу.
— Назвіть свою ціну.
— Не про те йдеться. Не можу я. І край.
Двоє інших теж підійшли й стали над нами із засмученими обличчями. Вони були симпатичні хлопці, і я справді з радістю допоміг би їм.
— По тисячі з носа, — сказав той, що добре говорив по-англійському.
— Не сипте солі на рану, — відповів я йому. — Я вам по щирості кажу: не можу.
— Потім, як усе переміниться, вам віддячать сторицею.
— Вірю. І я всім серцем радий би. Але не можу.
— Чому?
— Човен годує мене. Втрачу його — не буде з чого жити.
— За такі гроші можна купити нового.
— У в'язниці не купиш.
Певно, вони гадали, що я піддамся на вмовляння, бо цей хлопець правив своєї:
— Ви заробите три тисячі, а потім вам ще віддячать сторицею. Таке, як оце тепер, довго тривати не може, самі розумієте.
— Послухайте, — сказав я, — хто тут буде президентом — Діло ваше. Але я не перевожу до Штатів нічого такого, що вміє балакати.
— Отже, по-твоєму, ми будемо балакати? — озвався той, що досі мовчав. Він сердився.
— Я сказав: нічого такого, що вміє балакати.
— По-твоєму, ми lenguas largas?
— Ні.
— Ти знаєш, хто такий lengua larga?
— Так. Той, в кого довгий язик.
— Ти знаєш, що ми з такими робимо?
— Навіщо ж так грізно, — сказав я. — Не я до вас прийшов, а ви до мене. Мені від вас нічого не треба.