Суспільно-політичні твори

Окрім того, мови російська і малоросійська в основній масі мають слова, зовсім не схожі між собою, і, таким чином, хлопчик повинен завчати значення несхожих слів, але за допомогою якого засобу він це робитиме, якщо рідна малоросійська мова зовсім вигнана зі школи? Якою мовою дитина робитиме переклад невідомих слів? Додайте до цього різні граматику і синтаксис цих двох мов, зверніть увагу, що однакові прийменники в цих двох відмінках керують різними відмінками і мають різне значення (наприклад, прийменник «у»), що кожна мова має свої повторення, і ви переконаєтеся, яку безкінечно шкідливу плутанину вносить у свідомість дитини-малороса навчання його російською мовою. Як допомогти йому?

Спосіб єдиний — запровадити початкову освіту в народних школах Півдня Росії малоросійською мовою, рідною для населення.

Щоб уникнути будь-яких непорозумінь, на можливість котрих, на жаль, вказує практика, поспішаю заявити, що цим не роблю ніяких посягань на державну мову. Головна мета школи, яка полягає в набуванні елементарних знань і вивченні російської мови, — залишається та ж сама, але для полегшення досягнення цієї мети як єдиний і найкращий засіб навчання запроваджується малоросійська мова. Отже, малоросійська мова є таким же педагогічним засобом, як Muttersprache[330] у Німеччині або patois[331] у Франції. Ще жоден німець і жоден француз не боявся, що початкова освіта народною мовою може принести небезпеку — загальнонімецькій або загальнофранцузькій мові. Навпаки, європейські вчені педагоги, і поміж ними особливо Breal, міцно тримаються тієї думки, що навчання повинно розпочинатися не тільки рідною мовою, а й з рідного ґрунту, оскільки лише за цієї умови воно буде живою, а не такою мертвою справою, якою є, наприклад, початкове навчання малоросійських дітей російською мовою. «Чи не перше ж це із благ, — говорить Бреаль, — якщо у вас не відбирають вашої власної мови для того, щоби примусити розмовляти мовою Парижа». Яке задоволення для дитини бачити офіційно визнаними, слухаючи з вуст учителя, ті вирази, котрі він приховував у собі, не сміючи вживати їх навіть тоді, коли не знав, що саме поставити на їхнє місце. Тепер він уже не робитиме зусиль, щоби пригадати терміни, з якими в нього пов’язано стільки спогадів. Застосовуючи все це до народної школи Півдня Росії, неможливо не дійти до неминучого висновку про необхідність навчання дітей малоросійською мовою. «Таким навчанням, — казав іще Дістервег, — ми просуваємо вперед ходу найприроднішого прийому, котрий мав би бути азбукою для кожної школи, бо мова є живе органічне ціле, яке найтоншими нитками пов’язане із психікою і світоглядом індивіду, і не можна безкарно ампутувати душу дитини і цілого народу».