Після війни. Історія Європи від 1945 року

Кеннеді та його оточення вбачали в розміщенні ракет на Кубі спроби совєтів шантажувати вразливу Америку для того, щоб вона поступилася Берліном, — так само як Трумен й Ачісон вважали корейське вторгнення можливим зондуванням ґрунту для спроби прорватися крізь розділений кордон Німеччини. У перші десять днів Карибської кризи не минало й години, щоб американські лідери не згадали про Західний Берлін і необхідність «нейтралізувати» очікувані контрзаходи Хрущова в розділеному місті. У розмові з британським прем’єр-міністром Гарольдом Макмілланом 22 жовтня 1961 року Кеннеді зауважив: «Мені не треба вам пояснювати, як цей секретний та небезпечний крок Хрущова може стосуватися Берліна».

Проблема полягала в тому, що Кеннеді надто серйозно сприйняв радянські погрози та пропаганду і вибудував своє власне розуміння відносин між США й СРСР навколо берлінського питання. Це надзвичайно підсилило позірне значення Карибської кризи, через що Кеннеді 19 жовтня повідомив своїм найближчим радникам: «Я не думаю, що ми маємо будь-які задовільні альтернативи… Наша проблема — не лише Куба, а й Берлін. Коли ми визнаємо важливість Берліна для Європи та важливість союзників для нас, саме тоді Куба стане проблемою сьогодення. Інакше нам було б значно легше дати відповідь». За три дні до цього, коли розпочалася Карибська криза, держсекретар Дін Раск підсумував власне тлумачення радянських дій так: «Я також думаю, що до цього значною мірою має стосунок Берлін. Уперше я починаю справді підозрювати, що, можливо, містер Хрущов ставиться до Берліна цілком раціонально».

Та, як виявилося, Хрущов і був повністю раціональним у питанні Берліна. Радянський Союз справді мав велику перевагу у звичайному озброєнні в Європі й міг би захопити Західний Берлін (та більшу частину Західної Європи), коли б йому заманулося. Але тепер, коли США присягнули захищати свободу Західного Берліна всіма можливими засобами (що, по суті, означало за допомогою ядерної зброї), Хрущов не мав наміру наражатися на ризик ядерної війни через Німеччину. Як пізніше зауважив у своїх мемуарах радянський посол у Вашингтоні, «Кеннеді переоцінив готовність Хрущова та його союзників піти на рішучі дії заради Берліна — насправді найрадикальнішим кроком було зведення Берлінського муру»[178].