Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Однак тепер, коли радянські лідери змирилися з поділом Німеччини та «підвищили» статус східної зони до повноцінної суверенної держави, вони не могли нескінченно заплющувати очі на постійний відтік її людських ресурсів. Проте, коли Москва знову все ж таки привернула до Берліна міжнародну увагу й спровокувала міжнародну кризу, пов’язану зі статусом міста, це було не тому, що вона зважала на скривджені почуття східнонімецьких керманичів. У 1958 році Радянський Союз знову перейнявся тим, що американці можуть мати намір озброїти своїх західнонімецьких підзахисних — цього разу ядерною зброєю. Як нам відомо, це побоювання не було повністю безпідставним; зрештою, його поділяли деякі західні європейці. Тому Хрущов вирішив використати Берлін — місто, до долі якого росіяни були загалом байдужі — як важіль, щоб перешкодити ядерному озброєнню Бонна, майбутнє якого для них справді було дуже важливе.
Перший крок у «Берлінській кризі» мав місце 10 листопада 1958 року, коли Хрущов виступив у Москві з публічною промовою, зверненою до західних держав:
Імперіалісти перетворили німецьке питання на постійне джерело міжнародної напруги. Керівні еліти Західної Німеччини роблять усе для того, щоб розбурхати воєнні пристрасті навколо Німецької Демократичної Республіки… Виступи канцлера Аденавера та міністра оборони Штрауса, ядерне озброєння Бундесверу та різноманітні військові навчання — усе це свідчить про певний напрямок політики керівних кіл Західної Німеччини… Вочевидь, для підписантів Потсдамського договору настав час відмовитись від залишків окупаційного режиму в Берліні й у такий спосіб уможливити створення нормальної ситуації в Німецькій Демократичній Республіці. Зі свого боку, Радянський Союз передасть суверенній Німецькій Демократичній Республіці повноваження, які в Берліні досі виконують радянські органи.
Хрущовський наступ, який набув ще більшої нагальності, коли через два тижні радянський лідер завимагав, щоб упродовж шести місяців Захід почав виходити з Берліна, буцімто мав змусити американців залишити Берлін і дозволити йому стати «вільним містом». Якби це сталося, то серйозно зашкодило б довірі до їхньої спільної відданості обороні Західної Європи, а в Західній Німеччині, власне, як і скрізь, напевно виросла б популярність нейтралітету та антиядерні настрої. Та навіть якби західні держави відмовилися здавати Берлін, СРСР усе одно зміг би обміняти свою згоду на це тверде зобов’язання Заходу не надавати Бонну ніякої ядерної зброї.
Коли західні лідери відмовилися йти на будь-які поступки щодо Берліна, аргументуючи це тим, що Радянський Союз сам порушив Потсдамські домовленості, повністю ввівши Східний Берлін до складу уряду й державних інститутів Східнонімецької держави до ухвалення остаточного договору, Хрущов зробив іншу спробу. Після низки безрезультатних переговорів на рівні міністрів закордонних справ у Женеві влітку 1959 року він повторив свої вимоги спочатку в 1960 році, а потім ще раз у червні 1961-го. Західній військовій присутності в Берліні має бути покладено край. В іншому разі Радянський Союз в односторонньому порядку вийде з Берліна, укладе окремий мирний договір з НДР та залишить переговори з незалежною Східнонімецькою державою щодо майбутнього інших зон окупації на відповідальність Заходу. Криза навколо берлінського питання тривала від листопада 1958-го до літа 1961 року включно: дипломати псували нерви, а потік східних німців перетворився на повінь.
У червні 1961 року Хрущов виголосив свій ультиматум під час офіційної зустрічі з новообраним президентом США Джоном Кеннеді, яка відбувалася у Відні. Востаннє таку зустріч між Хрущовим та Ейзенгавером у травні 1960 року скасували, коли радянські військові збили літак американських повітряних сил U-2, за штурвалом якого сидів пілот Ґері Паверс, а американці неохоче визнали, що справді займалися повітряним шпіонажем (при цьому спочатку заперечуючи, що їм узагалі було щось про це відомо). Під час переговорів з Кеннеді Хрущов пригрозив Заходу «позбавити його прав» у Берліні, якщо до кінця року не буде рішення.