Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Прес-конференцію Джонса висвітлили два провідні американські журналісти, що працювали в Берліні. Також «New York Evening Post» опублікував статтю під заголовком «Голод охопив Росію, мільйони вмирають і не можуть піднятися, каже британець», а в газеті «Chicago Daily News» вийшла стаття «Російський голод досяг рівня 1921 року, каже секретар Ллойд-Джорджа».[1186] Багато подібних повідомлень з’явилось у британській пресі. Статті, посилаючись на прес-реліз самого Джонса, пояснювали, що той «пройшов велику відстань в Україні» та рясніли подробицями про голод. Автори покликалися на самого Джонса й зазначали, що він порушив правила, яких дотримуються решта іноземних журналістів у Радянському Союзі. Як вказував Джонс: «Я пішки пішов у чорноземний регіон, колишню житницю Росії, адже кореспондентам заборонено туди їхати і на власні очі бачити, що відбувається».[1187] Джонс видав понад десять статей в «London Evening Standard» і «Daily Express», а також в «Cardiff Western Mail».[1188]
Можновладці, які допомагали Джонсу в СРСР, були розлючені. Нарком закордонних справ Максим Літвінов розгнівано поскаржився Майському, порівнявши ситуацію з сюжетом відомої п’єси Гоголя про чиновника-самозванця:
Це дивовижно, як Ґарет Джонс вжився в роль Хлєстакова, та змусив вас усіх грати ролі місцевого губернатора та різних персонажів з «Ревізора». Насправді, він пересічний громадянин, називає себе секретарем Ллойд-Джорджа й, здається, скориставшись його іменем, подав прохання про візу, і ви у дипломатичній місії навіть нічого не перевірили, а навпаки — наполягли, щоб [ОГПУ] взялося до справи, і задовольнили його запит. Ми надали цій особі різного роду підтримку, допомогли в його роботі, я навіть погодився з ним зустрітися, а він, виявляється, самозванець.
Одразу після прес-конференції Джонса Літвінов оголосив про ще суворішу заборону на роботу журналістів за межами Москви. Згодом Майський поскаржився Ллойд-Джорджу, котрий, згідно зі звітом радянського посла, дистанціювався від Джонса й зауважив, що не виступав спонсором поїздки та взагалі не посилав Джонса як свого представника. Причини, через які він це сказав, невідомі, але Ллойд-Джордж вже більше не бачився з Джонсом.[1189]
Журналісти в Москві були розлючені. Звичайно, усі вони знали, що Джонс написав правду, й деякі вже починали обмірковувати способи зробити те саме. Малкольм Маґґрідж (у той час кореспондент «Manchester Guardian», що змінив Чемберліна, котрий уже перебував за межами країни) щойно переправив через кордон дипломатичною поштою три статті. «Guardian» надрукувала їх анонімно з великими правками редакторів, яким не сподобалась критика СРСР. Статті не привернули уваги: вони вийшли одночасно із великими матеріалами про Гітлера й Німеччину. Всі інші представники преси, яка безпосередньо залежала від доброї волі Уманського та Літвінова, виступили проти Джонса. Лайонс ретельно описав те, що сталося:
Спростування Джонса було неприємним у такій мірі, що її можна порівняти з тією брудною роботою, що ми роками виконували, спотворюючи факти на догоду диктаторським режимам. Проте ми все-таки його спростували, в один голос і майже ідентичними лицемірними фразами. Бідний Ґарет Джонс, мабуть, здивувався не на жарт, коли факти, які він з великими труднощами з нас витяг, було поховано під валом наших спростувань... Ми довго торгувалися в дусі джентльменського «ти — мені, я — тобі», осяяні золотозубою усмішкою Уманського, і нарешті випродукували формулу спростування. У досить обтічних висловах, щоб потішити нашу совість, ми визнали, що чортів Джонс — брехун. Після завершення брудної справи хтось замовив горілку й закуски.[1190]
Невідомо, чи була зустріч насправді чи ні, але її опис метафорично змальовує, що сталося далі. 31 березня, лише через день після виступу Джонса в Берліні, відповів сам Дюранті. «Росіяни голодні, але не помирають з голоду» — під таким заголовком вийшла його стаття в «New York Times». У ній Дюранті висміював Джонса:
Виявляється, в американській пресі виринула «страхітлива історія», що походить із британського джерела про голод в Радянському Союзі, про «тисячі вже загиблих і мільйони, яким загрожує голодна смерть». Автор історії — Ґарет Джонс, колишній секретар Девіда Ллойд-Джорджа, нещодавно провів три тижні в Радянському Союзі й дійшов висновку, що країна перебуває «на межі жахливої катастрофи», як він [мені] повідомив. Містер Джонс — дуже кмітливий і розумний чоловік, йому не складно було вивчити російську, розмовляє він нею вільно, але автор [цих рядків] подумав, що висновки містера Джонса передчасні, й запитав, на чому вони ґрунтуються. Виявляється, що Джонс пройшов 40 миль селами навколо Харкова й засмутився побаченим.
1186
Gareth Jones, “Famine Grips Russia, Millions Dying. Idle on Rise, Says Briton”, Chicago Daily News and Evening Post Foreign Service (29 March 1933), 1; Edgar Ansel Mowrer, “Russian Famine Now as Great as Starvation of 1921, Says Secretary of Lloyd George”, Chicago Daily News Foreign Service (29 March 1933), 2; Gamache, Gareth Jones: Eyewitness to History, 183.
1187
Gareth Jones, “Press Release quoted in ‘Famine Grips Russia Millions Dying. Idle on Rise, Says Briton”, Evening Post Foreign Service (29 March 1933).
1188
Nigel Linsan Colley, “‘1933 Newspaper Articles’. Gareth Jones — Hero of Ukraine”.
1189
Teresa Cherfas, “Reporting Stalin’s Famine: Jones and Muggeridge: A Case Study in Forgetting and Rediscovery”, Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History 14, no. 4 (August 2013), 775–804.
1190
Lyons, Assignment in Utopia, 572, 575–6.