Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Тьма — наскрізний мотив новели Хвильового. Психотичне плутання на основі двох протилежних психічних інстанцій Над-Я, що відповідають за світогляд, (російсько-імперського соціально-загарбницького та українського романтичного національно-визвольного), призводить до того, що національне Его, шукаючи порятунку в метафізичному, не має уяви, куди йти і не знає виходу, крім смерті («Але який вихід?» — Який вихід?? — І я не бачив виходу…»[888]). Ситуацію національного характеру красномовно виражає рефрен: «Я йшов у нікуди»[889] або «Я здавив голову й ішов по мертвій дорозі…»[890].

Бажане для імперського Над-Я українське символічне матеревбивство, провокується як «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни»[891]. У цей кризовий психологічний час національне Я виявляє глибинне самопізнання власної безпорадності, коли існує два Над-Я: імперське садоавангардистське як маскулінне і сильне та українське морально-мазохістське як романтичне і слабке. М. Хвильовий, інтуїтивно здійснюючи український психоаналіз, виявляє в національній психіці боротьбу і семантику цих двох Над-Я: імперська психічна інстанція Над-Я втілює садистське батьківське начало за відсутності материнської матриці («доктор Тагабат» символізує цю чужорідну однобоку фігуру); українське колоніальне Над-Я втілює материнське лібідозне начало за відсунутого батьківського вольового. Більшовицький психологічний експеримент постає на основі довготривалої російсько-української історії, в якій виявляється несвідома імперська потреба в материнському українському началі, що наділяє російське історичністю (бо що таке імперська Росія, наприклад, без Київської Русі). Отже, більшовицький психологічний експеримент має завершитися тим, що українське материнське лібідозне начало поєднається з російсько-імперським садистським батьківським началом, створивши спільну психічну інстанцію Над-Я як більшовицький садомазохістський симбіоз. Аналізуючи за цієї ситуації українських несвідомих синів-маргіналів, М. вильовий писав: «Ці Карамазови забули, що вони Карамазенки, що їм бракує доброго пастиря. Вони (часто розумні й талановиті) не здібні бути оформителями й творцями нових ідеологій, бо їм бракує широкої індивідуальної ініціативи й навіть відповідних термінів, щоб утворити програму свого нового світогляду. Це запальні Діцгени, що їх використовують Маркси та Енгельси, але це не Маркси й Енгельси»[892].