Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
ГОЛОВНИЙ герой-боговбивця імперського дискурсу порубіжжя Ф. Ніцше з розщепленою психосемантикою материнського і батьківського кодів на основі потужного символічного батьківського замінника в особі Ф. Достоєвського провокує В. Винниченка до рефлексій над українським еросом. На основі самоаналізу та різних психологічних експериментів В. Винниченко виявляє, що у структурі українського чоловічого еросу потужно задіяна психосемантика «сина» і «батька», що обумовлює пошуки свідомої матері.
ОСНОВОЮ моделювання модерної едіповості у творчості В. Винниченка є батьківський страх смерті в образі несвідомого сина, одержимого кастраційним комплексом. Це спричинилося до зміцнення новореалістичної психопоетики, нарощення принципу реальності, який давав змогу оцінювати порубіжну ситуацію, жертвувати інстинктом заради вищого призначення.
3.4. Психотична (постмодерністська) позиція в історії української літератури (20-ті роки XX ст.)
На модерністському порубіжжі в аристократичному проекті української літератури було виявлено психологічну причину націотворчості, яка полягала в єдності сина і доньки з батьком-матір’ю, чоловіка-батька з жінкою-матір’ю, інтеграційні процеси давали змогу творити потужний національний характер, свідомий національний рід навколо монотеїстичної релігійної традиції. Але цій національній модерній настанові опонувала ідеологія більшовицького героїзму: героєм проголошувався той, хто мужньо переступав через релігійну традицію, культивував здатність до вбивства батька, витісняючи будь-який сумнів, будь-яке почуття етичної провини за злочинну діяльність. Тобто такий герой культивував ніцшівську маскулінну мужність. Ця імперська політика була розрахована на несвідомих українських маргіналів, які втратили орієнтацію у житті, але були одержимими ідеєю власного самоутвердження — на основі психології заздрості та кастраційного романтичного комплексу (за аналогією структури «Ніцше — Христос»). Український маргінал поступово ставав головним героєм Ери пустоти, витісняючи аристократичний проект літератури, спрямований на державотворення.
Схильність несвідомого маргінала до деструктивної дії дає змогу викликати в ньому небезпечний садистський порив. Цей трагізм народної людини з усією глибиною експресії виписаний у творчості В. Стефаника. Так, український батько у ситуації несвідомого відчаю стає дітовбивцею («Новина»). «Отаких історій, — писав В. Стефаник, — так багато дієся по селах, що вони, як опирі, кров випивають. Все то є матеріал для заповнення „новинок“ газетярських. Ой, так гірко!»[864].
З. Фройд виходив з того, що метою онтогенезу є смерть, оскільки вона була раніше, ніж життя. Це дає підстави розмірковувати над проблемою походження не лише індивідуального життя і його потенційної мети, але й національного. Виявляючи поряд із сексуальним потягом потяг до смерті, Фройд висував гіпотезу, що людський організм хоче померти лише по-своєму[865], тому потяги до самозбереження і самоствердження призначені для того, щоб забезпечити організму іманентний шлях до смерті й уникнути всіх неорганічних для цього можливостей. Внутрішня закономірність смерті, її внутрішні причини є абсолютною необхідністю, обумовленою сутністю життя (первісним резервуаром лібідо, або життєвої енергії). Часткова випадковість, що перериває процес життя, передбачає насильницьке витіснення лібідозної енергії. Психоаналіз літературних текстів 20-х років XX ст. дає змогу з’ясувати: смертоносною випадковістю чи закономірністю для українського філогенезу була модернізація колоніалізму на основі активізованого потягу до вбивства. Історію свідомого українського пошуку державності поступово витісняла епоха несвідомого маргінала, який втрачав творче національно-державницьке бажання. Цю смертельну в духовному аспекті епоху підготували хитка позиція духовно активної верхівки, світоглядна й аналітична слабкість національної аристократії, яка мала створити державу.
864
Стефаник В. Вибране. — Ужгород, 1979. — С. 14.
865
Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия // З. Фрейд. Я и Оно. — С. 746.