Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Насильницьке повернення активізованого на порубіжжі українського модерного характеру у чужорідний симбіоз (модернізоване імперське тіло) супроводжувалося меланхолією, адже бажаний синтез (в органічній для національного психотипу Державі) ставав неможливим. Прагнення повноцінного синтезу індивідуального Я з національним соціумом і його чужорідна підміна новоколоніальним симбіозом й зумовила тотальну депресивність, проти якої розгорталася неусвідомлена активізація садистського імпульсу, що, розпочавшись в лоні модерної синівської національної аристократії, згодом поширилася на весь «революційний» народ.
Матеревбивство як синівське порушення батьківського коду мужності
На психотичній стадії психосемантика божевілля проявляється передусім у молодих творців епохи, які належали до модерного синівського покоління на стадії формування, тобто перебували у пошуці батьківської мужності — В. Підмогильного, М. Куліша, М. Хвильового, Т. Осьмачки, Є. Плужника, Є. Маланюка та ін. Яскравим прикладом збожеволеності синівського Его у ситуації імперського ідеологічно-психологічного експерименту є новела «Я (Романтика)» (1924), яку слід вважати знаковим текстом, «силовою точкою» цього етапу психоісторії української літератури. Присвячена вона новелі «Цвіт яблуні» (1902) М. Коцюбинського. Подібність цих новел одночасно вказує на суттєву відмінність психологічних станів героїв — меланхолії і печалі. Печаль батька у зв’язку з реальною втратою дитини викликає психічне роздвоєння, яке виписує Коцюбинський на основі власної психобіографії, однак це роздвоєння не означає психотичності, тобто не призводить до деструктивної зміни характеру. Розрізняючи печаль і меланхолію, З. Фройд звертав увагу, що печаль є реакцією на втрату улюбленої людини або батьківщини, свободи, ідеалів тощо, а меланхолія, яка нагадує печаль своїм страждальницьким настроєм, належить до неврозу, що прямує у психоз, оскільки характерною психологічною ознакою стає втрата здатності любити[871]. Тобто під час меланхолії відбувається надзвичайне опустошення психічної інстанції «Я».
Оскільки більшовизм — це садоавангардизм у політиці, то у психології національного суб’єкта він провокував деструктивні (смертоносні) й витісняв лібідозні (любовні) імпульси. Російсько-імперський більшовизм як модерне розщеплення полягав у тому, щоб забрати все національне лібідо від улюбленого об’єкта, яким традиційно був материнський об’єкт і його замінник — Україна, і перевести його на об’єкт-замінник, запропонований імперським суб’єктом. Проти цієї психологічної політики російського більшовизму інтуїтивно постав національний письменник. Однак революційно-більшовицькі події мали надзвичайно тотальний масштаб, адже все відбувалося на рівні неусвідомлених сил. Національно свідома людина важко віддавала позиції лібідо і змагалася. Україна як материнський об’єкт уже не могла бути знищеною реально, тому її старалися знищити як незалежний об’єкт любові, замінити об’єктом-сурогатом, куди б національна людина проектувала своє лібідо. Оскільки «карамазови» діють несвідомо, їх поведінку неможливо прорахувати, як зауважив Г. Гессе, то модерний експеримент щодо порятунку Російської імперії також відбувався на рівні непередбаченого ходу потужних несвідомих сил.
М. Хвильовий як головний ідеолог українського покоління 20-х років належав до аналітичних письменників-пророків. Невипадково своїх українських героїв роману «Вальдшнепи» (1927) він назвав Карамазовими. Закономірно також, що відразу після публікації роман був конфіскований, оскільки в ньому не просто обігруються образи Достоєвського, але й символічно для української реальності обрано одного з героїв — українського комуніста Дмитра Карамазова, новітнього меланхоліка, який втратив власний ґрунт, отримавши активізований потяг до злочинності. В його душі змагається російський садомазохіст з українським моральним мазохістом, які мають на новому витку знову об’єднатися. Даючи характеристику «новітньої карамазовщини як перманентного руху», Хвильовий устами своєї героїні — розумної Аглаї — підкреслював, що «комуністична партія» Дмитра Карамазова «потихесеньку та полегесеньку перетворюється на звичайного собі «собирателя землі руської…»[872]. «Тут засідає садизм!» — так характеризує М. Хвильовий у новелі «Я (Романтика)» процес порушення культурної домовленості зі смертю, що втілює собою «новий синендріон» — «чорний трибунал комуни». Символічні і назви тогочасних творів Хвильового — «Бандити», «Злочин», «Санаторійна зона» та ін.
871
Фрейд З. Печаль и меланхолия. — С. 229—247.
872
Хвильовий М. Вальдшнепи // М. Хвильовий. Новели, оповідання. «Повість про санаторійну зону», «Вальдшнепи». Роман, поетичні твори, памфлети. — К., 1995. — С. 634.