Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Це постмодерністське збочення українського характеру за втраченої національної традиції Хвильовий виразив у романі «Вальдшнепи». А його новела «Я (Романтика)» є безцінним психологічним свідченням про механізм дії карамазовщини як психічної інфекції в українському недосформованому синівському характері. Розпочинають новелу химерні, плутані галюцинації з комунівсько-християнською семантикою, яка відсилає до модерної химерії імперського перверсивного світогляду. Образ Богоматері, що з’являється на тлі загірної комуни, нагадує про відсунутий материнський образ, адже загірна комуна пропонується для українського несвідомого романтика ціннісним об’єктом-замінником («моя мати — прообраз загірної Марії»[878]).

Зробити національне Я нездатним до реальної любові — така психічна програма більшовицької «карамазовщини». Те, що втрачається у час більшовизму, національна людина не може збагнути, адже спочатку це не є реальною втратою, а символічною втратою в неусвідомленому (вбивство Бога-отця). У зв’язку з цим активізується внутрішня робота національного характеру, яка пов’язується з меланхолійною затримкою, або невротичністю. Відповідно помітно погіршується індивідуально-творче самопочуття, наростає депресивність, оскільки деструктивні зміни відбуваються з національним Я як об’єктом тотального психологічного експерименту. Творчий суб’єкт ще втішає себе здатністю до рефлексій: «І я голови не загубив. Мислі різали мій мозок»[879]. Та вже одна частина національного Я потужно продукує світлий материнський, інша — темний «бандитський», батьківсько-чекістський образ.

Розкол психіки національного Я у новелі Хвильового символізують: доктор Тагабат, який втілює «звірячий інстинкт» вбивці, холодний без серця розум, що формує садистську імперську батьківську волю, Андрюша — меланхолійний український син-комунар, який уособлює совісне безвольне начало; Дегенерат — перспектива, до якого має прийти національне Я, коли вбивати означатиме жити. Дезінтегрований український суб’єкт є болісною тричленністю переслідувачів. Новела дає відчуття небезпечних психічних фрагментів національного Я як множини внутрішніх переслідувачів, пов’язаних з інтроекцією зовнішніх переслідувачів: доктор Тагабат втілює імперського переслідувача — імперської інстанції Над-Я, що формує більшовицький світогляд; Андрюша — українське Я, що відсилає до безсилого національно-визвольного світогляду, а відповідно — до материнського начала за послабленого батьківського вольового; Дегенерат — перверсивну сутність імперського, садоавангардистського Над-Я. Сам текст пророчо вказує на необхідність зміцнення національного характеру шляхом розрізнення, відокремлення від російського злочинного Над-Я. Задля цього національне Его має бути сильно організованим, повніше ідентифікуватися з «хорошими об’єктами» — батьківським і материнським. Батьківська охорона материнського «хорошого об’єкта» в психоаналізі синонімічна духовному виживанню Его[880]. Однак принцип імперської реальності наполягає на тому, що правда має бути «за доктором Тагабатом»[881], тобто імперським садоавангардистським Над-Я, яке в революційних умовах має сформувати солідарну для імперії українську банду братів-вбивць на основі розщепленого національного характеру і звільнення маргінального. Тому національна психіка, потрапляючи у стан психологічного розтроєння, нагадує «до неможливості натягнутий дріт»[882], прагнучи у незвичайних умовах вберегти від гільйотини совісний кінець своєї душі.