Крига. Частини І–ІІ

Турок рубонув довбешкою з червоного дерева в залізну стіну, загучало, як у дзвоні. Порфірій здригнувся, наче сам ударився.

— Rachim Аllah, — кувікнув ще пан Фессар, після чого впав.

Доктор Конєшин покликав стюардів. Він підняв феску, обтріпав її, схилився над турком. Доктор обмацав йому череп; обмацавши, знизав плечима. Стюарди підвели купця у вправному стиску, один праворуч, другий ліворуч, третій іде попереду, відчиняє двері, просить вибачення у пасажирів. Голова в турка безвладно бовталася, доктор настромив на неї феску й зачинив за ними двері.

— У нього бувають алкогольні напади, коли Аллах не дивиться, — буркнув пан Поченґло, — але, щоправда, в нас подібні ексцеси з ним не траплялися. Часто так?..

— Він здавався мені людиною, яка твердо ступає по землі, — сказалося, викинувши недопалок за вітром.

Поченґло знову вийняв свою цигарницю. Тепер почастувався також доктор Конєшин.

— А оце? — Порфірій зробив рух пальцем довкола голови. — Звідки це?

Скромно посміхнулося.

— Не хвалюся, але то я зробив.

Доктор гикнув потішаючись. Видмухуючи дим, він мружив очі від яскравого світла вечірнього Сонця. Зморшки довкола повік також укладалися йому в дзеркальному порядку.

— Він не хотів сказати мені, коли я його питався. Це якісь ігри зі світу великих фінансів, як бачу. Ви, панове, між собою конкуруєте, n’est ce pas? А тут він бачить, що поляк із поляком у хороших стосунках… Ви щось йому обіцяли, пане Бенедикте?

— Я? Та Боже збав! Він сам собі навіяв.

— А що саме? — зацікавився Поченґло.

— Ох, дурниця несосвітенна. Буцім винайдено спосіб вільного вирощування крижліза, і я щось про це знаю.

Пан Поченґло завмер із відкритою цигарницею у піднятій руці.

— А що ви про це знаєте?

— О Христе Боже милосердний! — копнулося сталевий одвірок. — Наступний! Прокляття якесь! Та нічого не знаю! Не маю про що знати! Я на цьому взагалі не розуміюся!

— Свята простота, — буркнув доктор.

Зціпилося зуби. Тепер вони уважно приглядалися, дуже неввічливо, не відводячи погляду впродовж довгих секунд, навіть не вдаючи, що це лише побіжний обмін поглядами, як то буває у розмові, в компанії; ні, вони дивилися, наче на чудернацьку дивовижу, екзотичну тварину, загнану в кут, що вона тепер вчинить, чим їх здивує і розважить? Тож цікавість, легка усмішка, дещиця співчуття на обличчях, похилених над нерозумною твариною, — увесь той театр.

Сором стікав усіма органами тіла — липка, гаряча флегма.

Яких слів має ужити брехун, щоб змінити гадку про себе? Чи слід йому визнати, що він бреше? Навіть якщо не бреше? Але й не каже правди — не знає правди. Рука сіпнулася, мимоволі тягнучись до інтерферографа. Як з цього виплутатися?! Як замерзнути?! Опустилося погляд, відвернулося голову. Криги! Криги! Криги!

— Господин Єрославскій, — сказав симетричний доктор, — їде до свого батька в Зимі, котрий є другом лютих, розумієте, їхнім довіреним дяком з роду людського. Чи ви, Порфірію Даніелєвічу, знаєте про Бердяєвську віру? Знаєте про екзеґези заморозницьких і розтальницьких містиків? Учора ми почули з уст пана Бенедикта й отого там каторжника цілу концепцію управління Історією завдяки управлінню морозяниками. Ви про це знаєте? Ви з їхнього міста, мусите знати. Що скажете? Навіщо пан Єрославскій насправді їде до батька? — Він приклав палець до губ, лише підкреслюючи симетрію, бо докладно посередині. — Як між поляками. Про що ви тут між собою говорили? Вже першого дня пан граф, тоді ще пан граф, відверто нам розповів про своє ставлення до Росії та російського народу. Якби я вірив у ті ідеалізми Бердяєва… як вірнопідданий Его Императорского Величества… чи не мав би я до вас поставитися радше як наш капітан?