Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини І–ІІ
Крига. Частини І–ІІ - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини І–ІІ

Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:

Тунґуська катастрофа 1908 року обернулася тим, що терени Євразії опанували люті, які заморожують усе: від металів до історії. Велика війна не відбулася, а Росія залишилася імперією під Кригою, казково багатою на коштовні копалини з дивовижними властивостями. Польські підпільники далі змагаються за незалежність, а один із них, потрапивши на каторгу, начебто навчився розмовляти з лютими і став героєм леґенд під іменем Батька Мороза. Царська політична поліція, щоб використати Батька Мороза у власних цілях, виряджає на побачення з ним його сина — молодого математика і запеклого картяра Бенедикта Ґерославського. Мандрівка Транссибірським експресом перетвориться на небезпечну пригоду, а ще він зустрінеться зі своїм великим коханням.
1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 262
Перейти на страницу:

— Що?

— Забудьте, погано, що я попросив, — він відвернувся. — До злого вас намовляв, забудьте.

Спостерігалося за ним довшу хвилю. Він щулився і кривився під пильним поглядом, наче підсмажений.

— Я ніяк не можу вас зрозуміти, Зєйцове. Ви не п’яний зараз, га?

— Це не так, як ви думаєте, Вєнєдікте Філіповічу. Я чув, що ви тут сказали, й передумав усю справу. Шкода, що прохання таке походило від мене, а ще гірше, якби ви захотіли його сповнити, якби ви змогли його сповнити.

Махнулося безпорадно рукою.

— Та що мені то все! Відчепіться усі зі своїми проханнями, Царствами Божими та глибокодушними сповідями. Ідіть геть!

Допіру тепер його вкололо: він підхопився з вогнем у очах, насупивши брови.

— Господин Єрославскій! Ви так не думаєте!

— Як не думаю?

— До чого вони вас намовляли, — що ви сказали, що зробите, зустрівши врешті батька, — як скористаєтеся з влади над Історією. Ви слухаєте, питаєте, покрикуєте, ображаєтеся, — але яка ваша думка? Ваша найщиріша!

… Скажіть мені: ви дійсно гадаєте, що Історія є витвором людей? Що якби хтось свого часу вчинив інакше, ніж вчинив, то Рим би не впав, або не померло б ніколи Середньовіччя, не впала б Бастилія? Або ж тепер: хтось щось вчинить — і революція перемінить обличчя Росії, обличчя світу; не вчинить — і все залишиться по-старому. Чи й справді з цього береться Історія? Ви так думаєте?

… Чи радше вона є образом конечностей, не пов’язаних із будь-чиїми вчинками: Рим упав, настали темні століття, а по них друга римська епоха, після неї друга епоха розуму — як число парне йдн після числа непарного, яке йде після парного.

… Вєнєдікте Філіповічу! Скажіть мені щиро таке: в яку Історію ви вірите?

Він дивився прямо в очі, без свідків, з обличчям, чистим від насмішкуватих та іронічних знаків і гримас. Ось він і впіймав мене в пастку щирости, бо якби ще третя особа, якби хоча б найменший слід глузування у мові або жесті, — увійшлося б негайно в ту зовнішню конвенцію, обертаючи всю розмову в чергову товариську забаву. А так — є лише людина й людина, й те, що можна висловити міжлюдською мовою.

— У що я вірю, Зєйцове: не Історія творить людей, а люди творять Історію.

Екс-каторжник кивнув. Відступивши вздовж балюстради на крок, він зігнувся навпіл. Відіграє наступний театр поклонів, подумалося. І дійсно, він майже сягнув розкуйовдженою гривою залізних плит платформи.

— Вибачте, — сказав він голосно, дуже чітко.

А відтак вхопив обіруч попід коліна — схопилося за поручень — вхопив і потягнув — річка диму в небі — випростовуючись раптово, потягнув угору — небо, тайга, сталь, насип, земля — мусилося відпустити перила, перш ніж щось лусне в викрученому зап’ясті — насип, земля, рев і свист вітру в вухах, полетілося сторчголов, ногами вперед. Не встиглося й скрикнути. Бич — гнучка крона — шмагнув по спині, впалося у траву й пісок; котилося далі. Спалахнув біль у вкритому синцями й потовченому тілі. Нарешті спинилося на жорстві й камінні. Вони роздерли обличчя, встромилися у шию, порвали вбрання й шкіру. Підвелося на лікті. Вибитий зуб виплив на підборіддя разом зі слиною. Гук поволі змовк — гук змовк, бо потяг віддалився, останній вагон Транссибірського експреса зникав у перспективі просіки, вирубаної у тайзі для залізничного насипу. Ще майнула лампа, що вказувала кінець складу, й уже тільки зимне світіння сяйва «Чорного Соболя» відсвічувало над деревами — але й та хмара райдужних метеликів хутко блякла й меншала на тьмяніючому овиді. Длук, длука, длууук, тиша. Виплюнувши ще один зуб, поглянулося у протилежний бік. На тлі червоного Сонця рухався здалеку маленький силует вершника з древком, приточеним до сідла. Сілося поволі, зламані пальці стирчали під дивними кутами. Від блискучих рейок тягнуло морозом. Перші зірки азійської ночі іскрилися на низькому небі. Одна, друга, третя, п’ята, сузір’я Мисливця. Крижлізні райдуги згасли. У лісовій самоті відізвалися тварини. Дрож струснула пошарпаним тілом. Потягнулося за Ґросмайстром.

Розділ шостий

Про сни Бенедикта Ґерославського

Зійде з рейок. Відтягнулося хвіст скорпіона. Зійде з рейок, перевернеться, буде бійня. Як часто Транссибірською маґістралею ходять потяги? Пасажирський вирушає з Петербурга кілька разів на тиждень, — а вантажні? Місцеві? А військові транспорти? Лівою лінією? Правою лінією? Сперлося плечима на стовбур ялини, піднялося випростану руку, обхопилося пальцем зміїний хвіст — середнім пальцем, єдиним цілком неушкодженим на правій долоні. Над рейками мерехтіли сині сяйва. Зійде з рейок: навіть якщо тунґетитова куля, влучивши в крижлізо, не завдасть йому шкоди, то станеться вибух криги, як у Єкатеринбурзі, й колія укриється твердою мерзлотою. Самих рейок крига не деформує, задля цього їх тут і кладуть із студіні крижліза, жоден мороз їм не страшний, — але постане бар’єр, перед яким потяг муситиме зупинитися. Чи принаймні сповільнити рух. Тоді всядеться у нього. Тоді машиніст зауважить європейця біля колії, натисне на гальма, його заберуть усередину. Хіба що ешелон зійде з рейок. Але чи крижлізні паровози не були власне запроектовані для руйнування подібних перепон на рейках, наче залізничні криголами? Найімовірніше, що потяг проїде з усього розгону й навіть не відчує перешкоди. Тільки гучніше задзеленчать кришталеві келихи в люксі. Проте, — а як усе ж зійде з рейок? Доторкнулося язиком кровоточивого отвору в яснах. Товарний чи пасажирський, місцевий чи експрес — бійня. Скажуть, що це лютий, що тут виморозився лютий. Так чи так — заберуть звідси. Бо інакше — що? Здохнути посеред пущі? Невідомо навіть, скільки до наступної станції. Проїхалося Юрґу, а далі — що там було в «Путеводителе»? Не пригадувалося. Двадцять, тридцять вёрст між наступними зупинками в тайзі, коліно пронизує біль як чёрт на кожному кроці, щось хруснуло в сухожиллях, у кістках, у м’язах, а попереду багатоденний виснажливий похід. Коли якийсь ведмідь не зжере першої ж ночі. Потягнулося за спусковий гачок. Клакк, з м’яким брязкотом вдарили клешні скорпіона.

1 ... 162 163 164 165 166 167 168 169 170 ... 262
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)