Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Опечатаний флюменатор працював із низьким гарчанням. Помпа Котарбінського витягувала теслектрику з тіла Ніколи Тесли до слоїка із соляними кристаликами.
— Він повторював це щодня, чи не так? Панно Крістіно?
Вона насилу відірвала погляд від Ніколи.
— Так.
— Уранці він відпомповував тьмідину, пополудні запомповував.
— Так, мабуть, так. Ви хочете його тепер — в інший бік? Витягти з нього те, що він там у себе влив? Так?
— Після видалення кулі з рани мертві не оживають. Неможливо вилікувати когось, хто вже помер.
Три охранника стояли над трупом доктора, мовчки споглядаючи. Олєґ усе ще стискав хустку (час од часу він витирав нею чоло), Стєпан далі крутив у долоні ключі, Павєл машинально тримав руку під полою піджака.
— Він вам, панно, казав, навіщо це робить? — спиталося тихо. — Особливо тепер він мусив кидатися з цим у вічі, саме в дорозі. Теслектричний ґенератор він мав під рукою у купе, а до помпи ходив сюди, до арсеналу. Ось чому ви знервувалися, чи не так? Він не міг приховати цього, як приховував раніше в лабораторії. Прошу мені сказати. Чи пояснював він це колись? Чому так? Одне — на сніданок, друге — на обід.
— Ще до Уралу, коли я помітила, що це сильніше, ніж він, ми посварилися і… — вона урвала. — Він називав це, pardon pour le mot, клізмою для мозку. Він сказав, що вранці йому спадають на гадку найкращі ідеї. А потім він їх записує. І що мусить… мусить… мусить…
Вона задихнулася сухим схлипуванням. Хотілося знову обійняти її, притулити, втішити, — але вона хутко відсторонилася у куток за великий циліндр меґафлюменатора, ховаючи обличчя в хусточку. До того ж охранники дивилися.
Тіло Тесли виглядало так само мертвим, як і хвилину тому, навіть ще мертвішим, ніж на ложі в люксі, бо тепер, із рукою притиснутою до голих грудей, воно спочивало в явно неприродній позі, схоже на манекен, на цьому бляшаному катафалку, мов підрихтоване бальзамувальником.
Підійшлося, сталося над Теслою. Чи оптична омана, чи й справді іскри тіні — вуглисті тьмітлики — вже збираються у серба на віях? Провелося долонею над його обличчям. Чи організм після відкачування тьмідини повинен розігрітися, якщо натьмічений предмет остигає?
Олєґ протяжно зітхнув, обтираючи чоло та обмахуючись хустиною: на його обличчі знову з’явилася нездорова блідість.
— Відійдіть, — сказалося. — Не дивіться.
— Що? Чому?
— Це не публічна справа. Такі речі відбуваються у пітьмі, в тиші, під землею, за каменем, коли ніхто не дивиться. — Коли ніхто не дивиться, подумалося, коли немає наступности між минулим і сьогочасним; за завісою Можливо. То лишень у Зимі, в самому серці Криги, в бурульникових брилах, тільки там існує лише те, що існує, і не існує те, чого не існує. — Вийдіть.
Трійця охранников подивилися один на одного.
— Вийдіть! Покуріть, розімніть ноги, я вас покличу. Ну!
Пан Фоґель кивнув головою і вхопився за засув на дверях. Сонце влилося до вагона, відступилося у тінь. Вони виходили повільно, озираючись, Стєпан останній. Вони залишили двері відчиненими на долоню, шпару для струменів теплого світіння, що вливалися у північний морок.
Зайшлося у куток, за флюменатор, до mademoiselle Філіпов. Вона сиділа на вкритій пледом залізній клітці, притуливши скроню до оболонки флюменатора.
Присілося на скрині поруч.
— Чи ви задумувалися, панно, — спиталося без вступу, — що це тільки виглядає, як нещасний випадок, що воно мало виглядати, як нещасний випадок?
Спочатку вона не розуміла, а зрозумівши, стиснула губи.
— Я бачила це на власні очі. Він сам убив себе тією пекельною машиною.
— Подумайте, будь ласка. Він ці пристрої запроектував, виготовив їх, ніхто не знається на них краще, ніж він. Тесла користувався ними місяцями, якщо не роками. Як перед тим електричними динамо-машинами пропускав крізь себе блискавки, ви самі мені розповідали, тримав у долоні блискавки, засвічував жарівки своїм дотиком, провадив нищівні сили крізь землю, повітря й тіла, ніколи не потерпаючи від власних помилок і неправильних розрахунків. То чому це трапилося зараз? Коли убивця-заморозник чигає на нього, а царські аґенти мусять його вартувати зранку до ночі. Випадок?