Крига. Частини І–ІІ

— Якщо увесь Сибір є для поляків в’язницею, то ким є ті, хто завдяки отій в’язниці нагрібають своє багатство?

Він поглянув серйозно.

— А ким є ті, хто у в’язниці народилися? Послухайте, мій батько був інженером, його запросив до Іркутська пан Савіцький за часів золотої лихоманки, йшлося про ґрафітні тиґлі, якийсь француз виявив тоді там поклади ґрафіту, й золотоносні поля Савіцького понад Анґарою раптом виявилися удвічі ціннішими. Згодом батько привіз сюди наречену із Західного Краю, вони побралися тут, тобто в Іркутську, в римо-католицькій церкві у отця Шверніцького. У тисяча вісімсот сімдесят дев’ятому церква згоріла, через п’ять років на тому місці завдяки зусиллям і коштам Міхала Коссовського було збудовано вже цегляний храм Внебовзяття Пресвятої Діви Марії; у тій церкві я був охрещений, а пан Коссовський тримав мене до хреста. Коли рушили великі проекти російських залізниць, Транссибу й Східно-Китайської, Прибайкалля наче народилося удруге, й Коссовський разом із Едґаром Буланже заснували Товариство, концерн глобального масштабу, із резиденцією у Санкт-Петербурзі та філіями в Іркутську, Томську й Парижі. Незважаючи на назву, Товариство займається також торгівлею, будує річкові порти. Спершу воно справді добре заробляло переважно завдяки гірництву, видобутку руд міді й нікелю. Усе змінилося із настанням Криги. Я спочатку працював для братів Бутіних, коли вони перебралися з Ніколаєвська до Іркутська. Але після першого Морозу ми організували власну спілку. Й коли цар видав указ про монополію, а Побєдоносцев створив Сибирьхожето, воно представило багатьом таким фірмам, як наша, щедрі пропозиції. Ми погодилися. Пан Коссовський був уже покійний, а Буланже помер ще в минулому столітті. Я увійшов до ради директорів, ми вибудували резиденцію Товариства в Зимному Ніколаєвську. Від тисяча дев’ятсот тринадцятого ми збільшили обороти в понад десять разів. На сьогодні, пане Ґерославський, шість цілих три десятих процента світового експорту крижліза проходить через Металургійне та Гірниче Товариство. Ми володіємо патентами на шістнадцять студіней крижліза, зокрема, студінь нікелю, томський номер один. І на тунґетитові провідники. А ви мені кажете про в’язницю? То що, втекти? Може, повбивати наглядачів? — Пан Порфірій Поченґло стиснув руку в костистий кулак і, ні, не потряс ним, а лише зупинив перед очима в кам’яному жесті, секунда, дві, довга хвилина мовчазної нерухомости під знаком кулака, й допіру тоді він гарикнув із вовчою втіхою: — Ми викупимо цю в’язницю!