Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Що живий, а був мертвий, — сказав Стєпан.
— Що живий, — сказав Олєґ.
— Я перевірив йому пульс. У нього не було пульсу. Він не дихав.
— Ви могли помилитися.
— Ви ж не лікар.
— Ви були знервовані.
— А був, правда ваша, був.
— Ну бачите.
— Живий.
Засміялося під носом. Вони подивилися. Розвелося руками.
— Він тільки спав.
Про необхідність ручного керування Історією
На срібному вічку цигарниці було виґравіювано геральдичний символ із тигром, який тримав у пащі тварину, схожу на ласицю.
— Уссурійський тигр, — сказав пан Порфірій Поченґло, частуючи цигаркою. — Він начебто колись водився в околицях Іркутська, мисливці-буряти переказують розповіді дідів своїх дідів. І сибірський соболь: на торгівлі їхніми шкурками виросли тут перші статки.
— Це знак вашого роду?
Поченґло розсміявся.
— Герб Іркутська, дорогий пане, герб Іркутська! Тигр і соболь.
— Ви, я так розумію, народилися у Сибіру, а ваш батько потрапив на береги Байкалу — коли? Після Січневого?
Він вийняв свою візитну картку. Глянулося. Надрукована кирилицею, з іркутською і петербурзькою адресами, під подвійним гербом Іркутська й Сибирьхожета вказано, що її власник — Поченґло П. Д., директор Сибірського Металургійного та Гірничого Товариства Коссовського й Буланже.
Закурилося цигарку. Пан Поченґло кивнув стюардові, щоб той відчинив вікно в салончику. Мальчик заходився смикати блискучий відкривач отвору в стелі. Поченґло зітхнув, махнув рукою у бік передньої частини потяга. Знизалося плечима. В покої для курців і біля більярдного столу зібралися, як і щовечора, мало не половина пасажирів люксу, дуже складно в таких умовах упродовж тривалого часу розмовляти наодинці, одразу ж хтось підсідає, співрозмовники сходяться та розходяться, відбиваються один від одного, як — як більярдні кулі. А треба подарувати панні Єлені принаймні півгодини. Зиркнулося у її бік. Вона вже вийшла; подала знак і вийшла.
Перемістилося до вечірнього вагона. Тут, натомість, натрапилося на Frau Блютфельд, вона пишалася у товаристві, вчепившись за плече високого прокурора, й не відходила від піаніно, на якому monsieur Верус вистукував сумні мелодії, водночас солодко стріляючи очима у бік красивої чорнявої удови. Ґертруда Блютфельд, Боже мій, з дощу та під ринву. Помітила? Не помітила. Потягнулося квапливо пана Порфірія до ґалереї. Тільки зачинивши двері, зітхнулося глибше. Промисловець спостерігав за цим, потішаючись.
— Товариська клаустрофобія, — сказалося з кислою посмішкою. Роззирнулося. Нікого, тільки Зєйцов тихо похропує на дзиґлику в кутку. Скляні панелі-близнюки обабіч залізної перегородки перед оглядовою платформою було прочинено, вітер вільно потрапляв усередину. Сталося біля самої перегородки, де ще не струменів вихор, але вже чулося подув свіжого холодного повітря; видмухнутий дим звивався у ньому спіралями й кокардами. Якщо поглянути звідси, припавши оком до скла, попереду, на крилі експреса, видно на тлі розмитої зелені й жовтизни тайги, під довгим прапором диму — кольорові крила крижлізних сяйв, що зоріють на аршины і аршины від крижаної туші «Чорного Соболя» (котрого не видно).
Сховалося візитну картку до кишені.
— Я вражений. Сибирское Холод-Железопромышленное Товарищество потисло мою правицю! Показуватиму онукам.
Поченґло знову розсміявся, він легко заходився вільним сміхом, аж хотілося сміятися разом із ним.
— Ми маємо тільки один голос на раді Сибирьхожета. Я не ходжу на горілочку з Побєдоносцевим, якщо ви так це собі уявляли. Зрештою, і в самому Металургійно-Гірничому Товаристві я маю всього лише міноритарні акції. Але характерно, що ви заздалегідь припустили, буцімто сам я засланець, або мій батько був засланий. Я ніколи не бував у колишньому Царстві Польському, — ви справді там усі маєте таке уявлення про Сибір?
— Ну, після початку крижлізного буму воно трохи змінилося, я знаю, що багато хто виїжджає на заробітки…
— Навіть зараз, — Поченґло пошукав поглядом попільничку й струсив попіл з цигарки за вікно, — навіть зараз ви говорите так…
— Як?
— Наче в цьому є щось непристойне. Ну, будь ласка, не кривіться, так-так, я вже чув про вашого батька, засланого за протицарські витівки, le Père du Gel, як же я міг не чути; тож уявіть собі, які дивні емоційні відчуття це викликає у самих засланців. Ми намагаємося винаймати їх насамперед, тих, хто після звільнення не отримав дозволу повернутися до Польщі, з вироком водворения, поселения, — і це завжди на початку дуже, мгм, ніяково.