Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Як згадував один з присутніх на заході журналіст, слухачі «завмерли», почувши ці слова: «Ми відчули напад нудоти. Бляшанка з англійською яловичиною була б справжнім святом в оселі будь-якого робітника чи інтелігента, котрі були на тій зустрічі».[1160] Присмак сарказму, з яким принаймні деякі радянські інтелігенти зустрічали цих марнославних іноземців, влучно передав Андрій Платонов у п’єсі «Чотирнадцять червоних хатинок». У творі приїжджий іноземець запитує: «Де тут соціалізм? Покажіть його зараз же, мене дратує капіталізм».[1161]

У серпні 1933 року в реальному житті найважливішим антигероем п’єси Платонова виявився Едуард Ерріо — французький радикальний політик і колишній прем’єр-міністр, якого запросили до України наприкінці літа навмисно для спростування поширених на Заході чуток про голод. Особиста мотивація Ерріо видається політичною. Як й інші державні діячі-«реалісти» в багатьох західних столицях, він прагнув посприяти розвитку торговельних відносин своєї країни із СРСР, і політичне нутро радянського уряду його особливо не цікавило. Під час двотижневої поїздки Ерріо відвідав зразкову дитячу колонію, побачив магазини, полиці яких заздалегідь наповнили продуктами, покатався на пароплаві по Дніпру та зустрівся зі спеціально підготовленими до зустрічі енергійними колгоспниками й робітниками. До його прибуття в готелі, де Ерріо мав зупинитися, швидко оновили інтер’єр, а персоналу видали нову форму.