Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Як згадував один з присутніх на заході журналіст, слухачі «завмерли», почувши ці слова: «Ми відчули напад нудоти. Бляшанка з англійською яловичиною була б справжнім святом в оселі будь-якого робітника чи інтелігента, котрі були на тій зустрічі».[1160] Присмак сарказму, з яким принаймні деякі радянські інтелігенти зустрічали цих марнославних іноземців, влучно передав Андрій Платонов у п’єсі «Чотирнадцять червоних хатинок». У творі приїжджий іноземець запитує: «Де тут соціалізм? Покажіть його зараз же, мене дратує капіталізм».[1161]
У серпні 1933 року в реальному житті найважливішим антигероем п’єси Платонова виявився Едуард Ерріо — французький радикальний політик і колишній прем’єр-міністр, якого запросили до України наприкінці літа навмисно для спростування поширених на Заході чуток про голод. Особиста мотивація Ерріо видається політичною. Як й інші державні діячі-«реалісти» в багатьох західних столицях, він прагнув посприяти розвитку торговельних відносин своєї країни із СРСР, і політичне нутро радянського уряду його особливо не цікавило. Під час двотижневої поїздки Ерріо відвідав зразкову дитячу колонію, побачив магазини, полиці яких заздалегідь наповнили продуктами, покатався на пароплаві по Дніпру та зустрівся зі спеціально підготовленими до зустрічі енергійними колгоспниками й робітниками. До його прибуття в готелі, де Ерріо мав зупинитися, швидко оновили інтер’єр, а персоналу видали нову форму.
Головним у програмі візиту француза стали відвідини колгоспу. Пізніше він згадував про «добре зрошені та дбайливо доглянуті» колгоспні поля. Ерріо стверджував: «Я проїхав всією Україною і запевняю вас, що побачив квітучий садок».[1162] Згідно зі звітами ДПУ після поїздки Ерріо таки розпитував про голод, але його запевнили, що всі труднощі, котрі траплялися в минулому, зараз подолано.[1163] «Правда» відразу використала візит француза для внутрішньої пропаганди, з гордістю відзначивши, що Ерріо «категорично заперечив брехню буржуазної преси про голод в СРСР» і це важливо знати, якщо радянські громадяни випадково почули таку «брехню».[1164]
Дипломати та відвідувачі, що приїжджали на короткий термін, не були особливою проблемою для радянської влади. Очільники наркомату закордонних справ були надто обачними, щоб озвучувати свої думки. Діячі на зразок Ерріо або Шоу не розмовляли місцевою мовою, до того ж їхні маршрути контролювали; також відносно легко було моніторити те, що вони побачать і з ким зустрінуться. Натомість надзвичайно багато копіткої роботи потрібно було провести, щоб маніпулювати корпусом іноземної преси в Москві. Пересування і розмови закордонних кореспондентів було важко повністю відстежити; їм не можна було наказати про що саме писати.
До 1933 року режим вже мав негативний досвід спілкування з представниками незалежної преси. Один із таких прикладів — Ріа Клайман, неординарна канадійка, що провела чотири роки в Москві перед тим, як вирішила проїхати машиною по СРСР у товаристві двох жінок з Атланти, при цьому вона постійно сперечалася з посадовцями. Улітку 1932 року Клайман доїхала до Тбілісі (тоді знане як Тифліс), звідти її силоміць депортували (дві інші жінки доїхали до Ташкента, перед тим, як їх спіткала та сама доля).[1165] Результатом став великий заголовок у «Toronto Evening Telegram»:
Журналістку Telegram вигнали з Росії. Ріа Клайман розказала світові про умови в таборах для ув’язнених і тим самим розлютила радянських диктаторів.[1166]
Як тільки Клайман переконалась, що їй ніколи не дозволять повернутись у СРСР, вона опублікувала серію яскравих історій про те, як «куркульські родини» висилали на Північ, про нестачу продовольства, що в Україні постійно зростала, про перші табори ГУЛАГу біля фінського кордону в Карелії. Вона також описала наслідки колективізації в Україні:
На диво жалюгідні й покинуті села. Спочатку я не могла зрозуміти, у чому причина такого стану. Порожні хати, двері широко відчинені, завалені дахи. Здавалось, ми йшли слідом за голодною ордою, що розорила всі ці будинки. Коли проїхали десять-п’ятнадцять таких сіл, мені раптом прояснилось. Це були хати тисяч розкуркулених селян, або куркулів, яких я бачила в шахтах та на лісоповалі на Півночі. Ми натиснули на газ, здійнявши густу хмару куряви спереду і позаду машини, але в нашій уяві ще довго стояли ці порожні хати, і дивилися на нас своїми невидющими очима.[1167]
1160
Lyons, Assignment in Utopia, 430.
1161
Andrei Platonov, Fourteen Little Red Huts and Other Plays, trans. Robert Chandler, Jesse Irwin and Susan Larsen (New York: Columbia University Press, 2016), 92.
1162
Etienne Thevenin, “France, Germany and Austria Facing the Famine of 1932–1933 in Ukraine”, presented at the James Mace Memorial Panel, IAUS Congress, Donetsk, Ukraine (6 June 2005), Gareth Jones.
1163
ЦДАГОУ 1/20/6204 (1933), кн. Марочко, Мовчан, Голодомор 1932–1933 років в Україні, 257.
1164
Цитата з Thevenin, “France, Germany and Austria”, 8.
1165
Alva Christiansen, “American Girls Seized, Expelled from Turkestan”, Chicago Daily Tribune (23 January 1933).
1166
Rhea Clyman, “Writer Driven From Russia”, Toronto Evening Telegram (20 September 1932).
1167
Rhea Clyman, “Children Lived on Grass”, Toronto Evening Telegram (1 May 1933).