Крига. Частини І–ІІ

— Що це таке? — спиталося.

— Перечеплюють нас, від Обі Транссиб обслуговують байкальські локомотиви, — відказав Фоґель. — Уф, краще поквапмося, Вєнєдікте Філіповічу.

— Будете мене тут страшити? Що заморозницький аґент застрелить мене на очах у всіх?

— На очах у всіх, уф, не застрелить, але — так, усі на нас дивляться!

То була правда, прибуття «Чорного Соболя» привабило на цей бік потяга близько сотні пасажирів, а хто не вийшов, той принаймні вистромив голову в вікно. На щастя, минулося уже останній купейний вагон. Озирнулося через плече. Лиш одна людина на пероні не дивилася на крижлізний паровоз: худий, випростаний силует у фесці, із ціпком у руці. У відповідь на погляд Юнал Таїб Фессар відсалютував цигарою.

За допомогою Стєпана скриню закинулося до вагона. Останнім зіп’явся усередину Фоґель; засунулося за собою двері й обтрусилося долоні.

Обернувшись, опинилося під мовчазними поглядами аґентів і mademoiselle Філіпов.

— Слухаю?

Крістіна схрестила руки на грудях.

— Ми чекаємо.

Важко стрималося, щоб не погризти ніготь.

— Добре. Ви, Павєл Владіміровіч, Олєґ Івановіч, вийміть його й покладіть отут. А вас, Стєпане, я попрошу відкрити ту скриню, де доктор Тесла тримає машину, на якій працював учора вранці, коли я тут вас відвідав. Мені потрібен також кабель до неї. А якихось конструкційних схем із описом?.. Що ж, я так і думав. Це ота скриня?

— Ота.

— Ви маєте ключі від колодок?

— Від тих? Ні. Але доктор також їх не відчиняв. Ось тут, бачите, він просвердлив отвори, такі як від сучків, і закорковував їх ґумовими чопами. Він оце щодня приходив і встромляв ці дроти, й впускав це в себе, тьху, кажу Вашій Вельможності, я знав, що це так скінчиться, і теж його благав, але що поробиш, що поробиш, слухатися треба начальство, і я дивився, як людина труїться тією нелюдською гидотою, — а що ви, Ваша Вельможносте, збираєтеся робити?