Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Ці міста, в свою чергу, були тісно зв’язані торговельно і культурно з Єгиптом, Месопотамією, Ассирією, Персією, Індією, с. т. з усіма тогочасними осередками найвищої тоді культури і цивілізації. Таким чином, здобутки всього тодішнього цивілізованого світу розливалися широкою рікою через наші Чорноморські порти по ВСІЙ Праукраїні. Самозрозуміло, що найбільше тих здобутків бачимо в наших чорноморських портах–містах. Тисячі археологічних пам’яток і сотки писаних свідчать, що ті міста були надзвичайно багаті і надзвичайно культурні. Вони мали водоводи, каналізацію, бруковані вулиці, великі кам’яні будови, прекрасні мармурові храми, а за містом — садки і виноградники.
Аж до XVIII ст. стояли в Криму ще не зовсім зруйновані рештки храмів неперевершеної краси; стояли ще сотки незруйнованих прекрасних мармурових колон. По еропейських музеях бачимо під склом окремі кусники античних мармурових будов. У Криму ми мали не кусники, але цілі колони, напівцілі великі храми. Той наш скарб перевищував стократно всі європейські музейні кусники разом.
В 1783 році москвини завоювали Крим. Головнокомандувач князь Ґ. Долгоруков наказав зруйнувати всі ті античні колони і храми. Очевидець того московського варварства англійський професор Е. Кларк мало не збожеволів з розпуки. Він у своїй книжці: «Travels in Russia» питає: «А що ж зробили б москвини, якби вони, не дай, Боже, дісталися б до Атен чи Риму? Жах бере лише подумати». На це питання москвини відповіли в 1930–35 і дальших роках, зруйнувавши кілька сот церков, серед яких було багато, що налічували кількасот років; серед яких були перлини світового мистецтва, як, напр., Михайлівський золотоверхий монастир, Успенський собор Лаври та іконостас св. Софії невимовної краси, на яку, дивлячись, німіли європейські мистецтвознавці. А москвини все те порубали, подерли, попалили, перетопили. Лише чудом урятувалася сама св. Софія в 1941 році, коли українці знайшли закладені москвинами міни під нею. Напівцивілізовані татари протягом всього часу панування їх у Криму — а це парусот літ — пальцем не доторкнулися кримських античних храмів, шануючи маєстат їх божественної краси, шануючи богів, що їм були присвячені ті храми, хоч ті боги не були їхніми, магометанськими. А «народ–богоносєц», «пєрєдавой і вєдущій» знищив це в перший же день, як тільки їх захопив.
Через свої чорноморські порти Праукраїна провадила величезну торгівлю. Їх розмір вказує, що Україна протягом більш як 1000 років (п’ять століть перед Р. X. і п’ять по Р. X.) була переважно торговельною державою і одною з найбільших тоді в світі. Через одну лише Пантикапею вивозили понад 22000 тони збіжжя річно — величезна на ті часи кількість. У Херсонесі збереглися до наших часів недоламки величезних кам’яних кадовбів для посолу риби. їх розмір вказує, що рибалки солили в них 80–160 сотнарів риби нараз. Вивозила Праукраїна збіжжя, рибу, худобу, шкіри, сіль, мед, прядиво, смолу, вовну, футро. Ввозила вироби тодішнього цивілізованого світу, включно з Індією та Китаєм. Головною торговельною артерією вглиб України був наш старезний Дніпро, головним торговельним центром — не дуже молодший за самий Дніпро — Київ. Ясна річ, на тому головному торговельному шляху — на берегах Дніпра повстало кількадесят торговельних та адміністративних осередків–міст ще за скитської доби. Пізніш вони так збагатіли і розбудувалися, що дивували своєю культурою скандинавських купців, що пливли зі своїми товарами Дніпром. Недурно вони назвали тоді Україну Gardariki, що означає «Країна міст».
Грецькі колонії саме своє існування завдячують великій стабілізованій державі в Україні. Відкриті для нападків з півночі, ті колонії могли вижити та розвинутись лише тому, що тих нападів з півночі не було, навпаки, держава, що там існувала, Гарантувала грекам вільні зносини, вільну, безпечну торгівлю на берегах українських річок геть аж до північних її кордонів. Аналогічна ситуація була тоді в Малій Азії: там грецькі колонії на березі моря охороняли Персія та Лідія.
Греки заволоділи були нашими чорноморськими портами в цілком мирний спосіб. Торгуючи з нашими портами, вони природно осідали жити там на стало, щороку більш і більш, аж склали переважаючу більшість населення в них. Греція (I–е тисячоліття до Р. X.) була одною з найкультурніших націй світа. Тоді в Греції пишним цвітом розквітали філософія, мистецтво, література, архітектура, промисел, торгівля. Цілком природно, висококультурні і багаті греки, осідаючи в наших портах усе в більшій і більшій кількості, опанували зрештою все економічне, культурне, а потім і політичне життя в них. Вони заклали на нашому Чорномор’ю багату і культурну Босфорську державу зі столицею Пантикапеєю (тепер Керч), а в гирлі Дону мали велике торговельне місто Танаїс (тепер Старочеркаське). Тубільне місцеве населення тих портів зайняло підрядне становище.