Українець і Москвин: дві протилежності

Арабські письменники називали Керченську протоку «Лиман Тома» (звідси назва Тамань); греки називали її Кімрійською, бо на берегах озівського моря жив нарід, що його греки назвали кімрами). На кубанському березі з незапам’ятних часів було кімрійське місто Кімерикон (грецька назва), яке грецькі колоністи розбудували на великий торговельний порт і перезвали на Фанагорію, опанувавши там все політичне, економічне і культурне життя. Сармати, опанувавши пізніш береги Озівського моря і Кубань, з бігом часу відібрали у греків цю монополію і самі опанували все життя в Босфорській державі, в тому числі і в Фанагорії. Вже в IV ст. Фанагорія настільки втратила грецький характер, що самі греки, напр., Константан Порфірородний, називали її «Тиматарха», а наші літописи — Тьмутаракань. Наскільки Тьмутаракань мала велике торговельне і стратегічне значення — свідчить договір Візантії з Генуезькою республікою. За тим договором ґенуезці мали право торгувати по всій Візантійській імперії, крім Таматархи та Роса (Танаїс в гирлі Дону). Письменник XII ст. Едразі пише, що 27 кілометрів від Тьмутаракані було місто Маїггаа. В осетинській мові (осетини — нащадки ясів) «мал» означає «болото». Дельта Кубані є дуже болотиста і нині. Сліди аланів на Кавказі лишилися в назві гірського просмику Дар’ял, що походить від «Дар–і–Алан», бо той просмик за скитських і сарматських часів стерегло плем’я аланів («дар» означає «брама»).

Маємо чимало свідоцтв, що в Україні існувало якесь праруське письмо кілька сот років перед Кирилом і Методієм (може 1000 років перед ними?). На Слобожанщині в руїнах сарматського міста на Дінці (т. зв. Маяцьке городище) з III ст. до P. X. на камінних плитах знайдені написи, що їх проф. А. Спіцин вважає за аланське письмо. Так само знайдені написи в руїнах Каркінітеса (тепер Євпаторія) з І ст. до P. X. і в руїнах Ольвії з І ст. по P. X. На Кубані в сарматських могилах з II–III ст. знайдено чимало глиняного посуду з монограмами, які проф. М. Ростовцев уважає безсумнівно за БУКВИ. Ці букви вживалися в Пантикапеї в II–III ст. На стінах похоронних камер у Керчі цими буквами написано цілий текст. Це письмо є цілком оригінальне, не подібне до семітського, індоєвропейського, готського чи інших. Форма і будова поодиноких букв та пов’язання цілого письма вказує на спорідненість ідіографії з фінікійською. Фінікійське ж письмо вийшло з Малої Азії і мало зв’язок з єгипетськими гієрогліфами. Проф. В. Пожидаєв виводить аланське письмо з єгипетських гієрогліфів. З нашої праісторії знаємо, що Праукраїна, особливо Чорноморщина, мала дуже тісні торговельні і культурні зв’язки з Малою Азією з непроглядних часів безпереривно аж до Татарщини XIII ст. Не походить те аланське письмо від болгар, бо в руїнах міста «Болгар» не знайдено написів, які нагадували б аланське письмо. В Україні, на південний захід від Смоленська, знайдено піраміду. Моквини розібрали її, потребуючи камінь на якусь свою будову. Там знайдено плити з напівзатертими написами, подібними до фінікійських (Е. Reclus. «The Universal Geography»). Український археолог М. Рудинський розкопав в Україні т. зв. «Камінну Могилу» з III–го тисячоліття до P. X. (біля міста Мелітополя). Він знайшов там 50 камінних плит з вирізьбленими на них знаками та їх комбінаціями, с.т. письмо. Москвини не дозволили їх опублікувати.