Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
З сарматських племен найбільшим було плем’я роксоланів, властиво, аланів, бо «рокс» означає «білявий». За китайськими істориками, алани були блондинами, мали сині очі, були стрункі, гарного зовнішнього вигляду. Грецький письменник Аміян Марцелінус (жив у IV ст.) пише про аланів: «Алани значно культурніші за гунів, гарні з вигляду, біляві, легко озброєні і вільнолюбні».
Назва «Роксолянія» зустрічається на старовинних мапах і в документах — як західноєвропейських, так і українських. Цікавий факт, жінка Олександра Великого називалася Роксана (страчена в 310 році до P. X. Касандром). Також вимовним є факт, що ім’я Оксана майже невідоме у інших народів, крім українського.
На мапі Кл. Птоломея роксолани (алани) вміщені на берегах Озівського моря, а Страбон пише, що Roxolani Sarmatica gens заселювали простір між Догом і Дніпром. Візантійський письменник Прокопій згадує про аланів у 529 році. В світлі старовинних джерел роксолани виглядають великим, могутнім народом. Напр., роксоланський король Тасій з 50000 військом воював у І ст. могутнього Понтійського короля Митридата Евпатора і примусив його платити річну данину. В 118 році алани (роксолани) воювали Рим і розбили на Дунаю римські легіони, хоч ними командував сам цезар Адріян (В. Січинський).
У 549–50 pp. Візантія, воюючи з Персією, мала наймані аланські полки. В 375 році алани під проводом свого короля Болемира з допомогою ґунів вигнали Готів з України. Частина аланів, відступаючи від навали азійської орди ґунів, подалася на північний захід аж на острів Руґію в Балтицькому морі і мала там свою самостійну державу. Частина відступила трохи на північ і змішалася з тамтешнім населенням, посилюючи місцеві праруські племена. Пізніше в наших літописах вони стали відомі під іменем полян, деревлян. Але головна маса лишилася на місці; визнала васальну залежність від ґунського хана, зберігаючи свою самостійність. Частина аланів жила з незапам’ятних часів і в Малій Азії; про них греки згадують ще в 276 році.
Частина аланів воювала (разом з вандалами) Італію, зайшла до Еспанії, підбила північну Африку. Титул володарів північної Африки був Rex Alanorum et Vandalorum (L. Schmidt. «Allgemeine Geschichte der germanischen Volker». «Аланорум» — на першому місці. В 439 році аланський король Самбіда поміг Римові вигнати візиґотів та бурґундів з південної Ґаллії (Франції). За цю прислугу Рим дав аланам землю в провінції Нарбонез і в провінції Арморика (між Луарою і Сеною). Там і донині є місцевість Allaines (біля Орлеану), річка Don (притока Vilaine), повіт Russolon. Є там також чимало старих французьких родів з українськими прізвищами. Чи не з них походить славна орлеанська дівчина Жанна д’Арк? Пригадайте наших легендарних амазонок.
Культура сарматів ще не досліджена як слід, і тому ми мало знаємо про їх реліґію. Все ж знаємо, що найвищим божеством у них була, як і у трипільців та скитів, богиня Велика Мати, яку на сарматських пам’ятках зображено як богиню Землі, подібно до Понтії Терон в Малій Азії.
Алани були християнами вже в IV ст. Вже тоді в Криму були аланські церкви. Поміж єпархіями, що були під зверхністю цезаря Лева Мудрого, була єпархія «Алані» під ч. 62, а за Пелеолога Старшого «Аланська митрополія» під ч. 74. У IV ст. в Херсонесі єпископом був Пилип, а в Пантикапеї — Кадмій. У Тамані було багато християн уже в IV ст. Київський «Патерик» подає, що післаний Теодосієм Печерським чернець Никон Великий заклав у Тамані монастир з церквою св. Богородиці. Християни були не лише в Криму, а й на Дону. Візантійські джерела згадують єпископа Патерна, який був єпископом в місті Томі (тепер Старочеркаське). В руїнах міста Томі знайдено миску, оздоблену самоцвітами і з монограмою Ісуса Христа, з написом, що вона є власністю єпископа Патерна. На початку X ст. алани були вже всі християнами і мали свого єпископа Петра (В. Січинський. «Роксоляна»).