Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
У своїй зовнішній торговельній політиці Греція мусила щораз більше уваги звертати на Україну. Плани опанувати Єгипет скрахували; в Італії Греція (Атени) зустрічала все більшу конкуренцію дорійців. А потреба в харчах і сирівцях щороку збільшувалася. Із–за дорійської конкуренції та опозиції Єгипту ставало неможливим сполягатися на достави звідтам. Лишалися лише Балкани та Україна. З Балкан не можна було багато сподіватися. Таким чином, торгівля з Україною набирала великого не лише економічного, але й політичного значення. З цих причин Греція всіма силами піддержувала гегемонію своїх колоністів у нашій Чорноморщині, намагаючись звільнити їх з–під влади скитської (сарматської) держави. Тому Греція побудувала свої власні твердині в Криму: Атенаул біля Феодосії, Німфеум біля Пантикапеї, Стратоклея біля Фанагорії. Але з тих заходів нічого не вийшло.
Як ми вже казали, греки опанували наші порти мирним захопленням торговельного і культурного життя в них. Будучи багатими і культурними, греки гелленізували місцеву аристократію. Утворився тип, який самі греки називали «півгреками», щось подібне на пізніших наших «маларосав» з тою різницею, що ті босфорські півгреки зрештою відібрали від греків їхню монополію і самі зайняли їх місце. Властиво, з тих «греко–русів» склалася провідна верства Босфорської держави, включно з королями.
Скитська держава не втручалася у внутрішні справи Босфорської держави, отже, остання була напівнезалежна, майже вільна. Коли ж Греція захотіла прибрати до своїх рук Босфорську державу, Херсонес та інші міста, то ті греко–руси побачили загрозу своєму існуванню і зробили в 438 році революцію, наставляючи королем свою власну людину на ім’я Спартак, який і заклав нову Босфорську династію. Греція не мала сили збройною рукою щось змінити, і прийшло до компромісу: Пантикапея забов’язалася продавати Атенам в першу чергу, а Атени зменшили мито. Четверте століття до Р. X. — часи босфорських королів: Сатира (433–389 до Р. X.), Левкона (389–349 до Р. X.), Перисада (549–310 до Р. X.) — були золотим віком у розвитку і збагаченні нашої Босфорської держави.
Від того часу бачимо сталу, вперту, часом скриту, тиху, а часом і відкриту збройну боротьбу Босфорської держави за свою незалежність. Цю боротьбу та її успіхи віддзеркалюють археологічні знахідки. Напр., у І ст. босфорські монети мали зображення лише римських імператорів; згодом стали зображати на однім боці монети римського імператора, а на другім — босфорського короля; в II ст. лише босфорського короля, а прикінці II ст. на їх місці відроджується постать праруської богині Великої Матері.
Частина скитської аристократії, яка вдержалася при владі в Криму за часів Сарматської держави, побачила примару зубожіння. На обмеженому терені Криму єдиним джерелом багатства для неї була закордонна торгівля, і тому кримські скити почали вперту боротьбу з Босфорською державою з метою перебрати торгівлю в свої руки. Доки Босфорська держава мала монополію на території — і з того величезні прибутки, — доти вона могла тримати своє власне військо і флот. Коли ж кримські скити стали енергійними конкурентами, то торгівля Босфорської держави дуже підупала. Так, напр., за Левкона Пантикапея експортувала 400000 медимнів збіжжя річно, а за Митридата лише 180000.
Босфорська держава мала тісні торговельні і культурні зв’язки з Понтійською державою віддавна, але завжди дбала, щоб ті зв’язки не обернулися на політичну зверхність Понтиди над нею. Та загроза програти боротьбу з кримськими скитами примусила Босфорських королів звернутися за допомогою до Понтійської держави, хоч вони і знали політичні апетити понтійських королів. І не помилилися. Понтійський король Митридат Великий післав своє військо, яке, правда, приборкало скитів, але й, обсаджуючи своїми залогами кримські міста, прилучило Босфорську державу до Понтійської. Гірше того! Кримські греки скоро побачили, що Митридат був згелленізований поверхово і хоче лише використати греків, щоб, об’єднавши ці дві держави, з допомогою негреків завоювати Рим. Митридат дуже скоро нав’язав дружні стосунки з кримськими скитами, поженивши своїх синів та доньок із скитськими княжнимита князями. Наладив приятельські відносини і з сарматами та траками. Всі вони, справді, піддержали Митридата в його боротьбі з Римом. Але боротьбу з Римом Митридат програв. До програної у великій мірі спричинилися Пантикапея та Фанагорія.