Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Проф В. Січинський на основі своїх довголітніх студій слов’янської палеографії прийшов до висновку, що аланське письмо було основою, на якій повстала глаголиця, а від неї кирилиця. Дуже правдоподібно, що Євангелія та псалтир, що їх знайшов св. Кирило в Херсонесі, були писані саме тим аланським письмом. Зрештою, порівняння аланського письма з глаголицею (найстаршою — македонською з IX ст.) не лишає жодного сумніву, що глаголиця є ніщо інше, як удосконалене аланське письмо з IV ст. (властиво, пізніше). Іншими словами, ПРАУКРАЇНЦІ–АЛАНИ ДАЛИ АЗБУКУ ВСІМ СЛОВ’ЯНАМ.
Отже, бачимо, що праукраїнці вміли читати–писати вже, напевно, в IV ст., а дуже можливо, що значно раніше. Вже в IV ст. багато з наших прапредків були християнами, мали церкви і єпископів. А в той самий час прамосквини були на цілком дикунському поземі цивілізації: жили, як дикі звірі, в ямах, живилися слимаками, мушлями, сирою рибою; одягалися в сирі, невироблені звірячі шкіри і були — як свідчить археологія та Геродот — людожерами. Так–то виглядає в дійсності московське «старшебратство».
Маємо вже сотки розкопаних могил наших прапредків, могил, розкиданих по всій розлогій Україні від Волги — Кавказу за Дунай — Карпати. В тих могилах вже знайдено десятки тисяч наочних, намацальних доказів надзвичайно високої культури наших прапредків. Знайдено тисячі цілком конкретних доказів, що та культура мала ОДИН ТОЙ САМИЙ характер протягом всієї нашої праісторії й історії. Той самий у XX ст. по наших селах, у XVIII–XVII ст. за Гетьманської доби, у XVI–XІІІ ст. за литовсько–польських часів, у XII–IX ст. за київської імперської доби, в І–VII ст. до Р. X. за скитської доби, в II–III тисячоліттях до Р. X. за трипільської доби і, мабуть, далі аж до доби первісної людини.
5000 РОКІВ БЕЗПЕРЕРИВНОЇ ТОЇ САМОЇ КУЛЬТУРИ. НАСКРІЗЬ УКРАЇНСЬКОЇ.
XXI
УКРАЇНСЬКА БОСФОРСЬКА ДЕРЖАВА
«Українські землі, від кам’яної доби починаючи, були тереном великих торговельних шляхів і різнородних культурних впливів. Порти в гирлах українських рік і на побережжі Чорного моря існували вже за доби неоліту (III–є тисячоліття до Р. X.) і більш–менш на тих самих місцях, що і в I–му тисячолітті до Р. X.» (Ю. Ґотьє. «Жєлєзний вєк в Васточнай Європє»). Наш археолог Б. Формаківський відкрив на території Ольвії аж дванадцять археологічних нашарувань. Це значить, що Ольвію заснували не грецькі колоністи в І–ім тисячолітті до Р. X., але місцеве населення тисячу років раніше. Ті праруси були добрими моряками і рибалками; з незапам’ятних часів вони плавали попри ВСІ береги Чорного моря; торгували в портах північного, східного, південного і західного берегів, про що свідчать безліч археологічних знахідок в тих портах та писання старовинних письменників. Сефан Візантійський переказує легенду, за якою місто Пантикапею заклав король колхів Aites. Про колхів оповідається в грецькій легенді про аргонавтів. Ця ж легенда згадує і про великий порт Laestrygons (Балаклава). Це значить, що і ці міста заклали місцеві праруси задовго до приходу грецьких колоністів. Арабські історики згадують про велике місто Карх (в наших літописах — Корчево).
Ще перед заснуванням своїх колоній на нашій Чорноморщині греки з південного берега Чорного моря — зі своїх колоній в Малій Азії привозили на наше Чорномор’я велику кількість різного роду виробів з міді, заліза, золота, срібла, дорогі тканини та інші товари і вимінювали в наших портах на збіжжя, рибу, мед, віск, шкіри, футра, дерево та інші продукти Праукраїни. Отже, нема нічого дивного, що археологи знаходять по всій Україні — особливо на Чорноморщині та Кубанщині — в могилах бронзової доби силу силенну предметів з месопотамських, єгипетських та інших культурних тоді країв. Напр., Майкопська могила (на Кубанщині) переповнена ними. Така велика торгівля, цілком природно, привела до оселювання грецьких купців у наших портах на стало і до закладення торговельних станиць по всій Україні. Аж на далекій Лубенщині знаходимо тепер руїни їхніх осель і храмів (жодної не знайдено в Московщині). Так із первісних праруських портів виросли великі напівгрецькі торговельні міста: Херсонес (біля Севастополя), Ольвія (в гирлі Буга), Ніконіон (в лимані Дністра), Тира (тепер Білгород–Дністровський), Судак, Теодосія, Пантикапея (Керч), Фанагорія (Тамань), Горгіпія (Анапа), Каркінітес (Євпаторія), Неафія, Танаїс (в гирлі Дону), Німфея, Діоскурія, Кіммеріон, Кітея, Акра, Тиритака, Діа Мірмікія, Партенія, Кіпа, Патреон, Корокондама, Гармонаса, Архілеон, Апаїуріон та інші. Теодосія перед приходом греків називалася Ардавда, а перезвав її на Теодосію босфорський король Лейкон на честь своєї сестри Теодосії. Всі ці наші порти мали сталі, тісні торговельні та культурні зв’язки з усіма гелленськими чи згелленізованими портами Чорного моря на всіх його берегах, як, напр., Синоп, Трапезунд, Істр, Аполонія, Тирас, Одесос, Меземурія, Томі, Фазис, Діослуріянда, Халкедон, Гераклея, Керкіті та з іншими.