Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
Однак невдовзі Корковий Ліс порідшав, а далі й зовсім зник, і вони потрапили в іншу, пустельну місцевість із теракотово-червоними скелями, які діти помітили ще раніше. Тут, у розколинах й ущелинах скель, росли кумедні кактуси найчудернацькіших кольорів і форм.
— Ще трішки, — сказав Папуга, — і ми будемо в Долині Феніксів. Сподіваюся, у нас знайдеться щось, під чим би можна було сховатись.
— Сховатись? — перепитала Пенелопа. — Що значить сховатись? Від чого б це ми мали ховатися?
— Ну, фенікси загалом досить-таки миролюбні, — сказав Папуга, — але там кругом літає їхній попіл.
— Попіл! — сказав Пітер. — Тільки не кажи, що тут ще хтось, крім василісків, дихає вогнем.
— Ні-ні-ні, — заперечив Папуга. — Не скажу. Це тільки фенікси, бідолашні створіння…. Ви ж знаєте, фенікси живуть в середньому по п’ятсот років, а тоді повертаються до свого гнізда, вмощуються там і раптом згоряють у полум’ї разом із гніздом, перетворюючись на попіл, а з попелу постає новий фенікс. А оскільки таким чином вони самі контролюють свою чисельність, то Г. Г. вирішив, що заради уникнення проблем із лісовими пожежами найпростіше буде виділити в їхнє повне розпорядження окрему долину, і власне, попри цю долину ми маємо пропливти. Запевняю вас, це буде яскраве видовище, але, як я й казав, у повітрі там літатиме повно гару й попелу. Нам треба бути дуже уважними.
Річка плинула все далі й далі, Пітер і Саймон веслували повільно та впевнено, скелясті береги обабіч дедалі вищали, а течія — швидшала.
— Уже недалечко, — сказав Папуга. — Вже зовсім недалечко. До речі, може, в когось є яка хустина чи щось таке?
— Хустина? Є, — сказала Пенелопа. — У мене є хустина.
— Добре, то зав’яжи її собі на голову, — порадив Папуга. — Про всяк випадок. Ми ж не хочемо, щоб твоє чудове волосся обгоріло.
Аж раптом, ледь вони встигли приготуватися, річка повужчала, течія пошвидшала, а береги стали ще крутіші.
— Попереду пороги! — загорлав Папуга.
І справді, червоні скелі стирчали, ніби ікла, а золотава вода бризкала, пінилась і вирувала навколо них. Пітер і Саймон старанно маневрували, намагаючись провести човен через пороги так, щоб не потрапити у вир, але зрештою їм це вдалося, і невдовзі вони вже знову пливли спокійною течією, а річка широко розлилась між високими кручами.
— Неймовірно! — сказав Пітер, витираючи чоло. — Я й не думав, що ми впораємося.
— Слава Богу, все скінчилося, — зітхнув Саймон.
— Скінчилось? — посміхнувся Папуга. — Це були тільки перші пороги. Далі, коли ми вже пропливем повз долину, будуть ще одні.
Човен звернув за поворот і виніс мандрівників у Долину Феніксів, і те, що відкрилосьїхнім очам, виявилося настільки неймовірним, що Пітер і Саймон перестали веслувати й застигли з роззявленими ротами, і всі троє разом із Пенелопою розглядали дивний світ, який зустрічав їх по обидва боки річки.
Уздовж берегів по всій долині сиділи фенікси, схожі на великих, різнобарвних, блискучих орлів з розправленими крилами, чи на бакланів, що сідають на скелі і сушать пір’я. У гнізді під кожним птахом палахкотів і танцював вогонь. Час від часу котресь гніздо вибухало полум’ям, немовби вулкан. Величезні стовпи жовтогарячого, блакитного і жовтого вогню охоплювали птаха, який сидів у гнізді, та перетворювали його на попіл. А фенікс і далі сидів на тому самому місці, але вже як власний скульптурний портрет на повен зріст, зроблений із сірого та білого попелу. Полум’я гасло, й фенікс поволі починав осипатись: спочатку осипалось кілька пір’їн із його крила, а далі весь фенікс валився донизу зі звуком, схожим на довге тихе зітхання, і падав у палаюче гніздо. Минало кілька секунд — і раптом полум’я знову з’являлось, і діти бачили з середини річки, як звідти пробивається маленький різнобарвний фенікс. Він обтрушував свої крильця та похитувався з боку на бік, доки полум’я зовсім не згасало, а тоді здіймався вгору і літав радісно й щасливо сюди-туди над усією долиною, мов ластівка, а з ним ще сотня нових феніксів. Але, як Папуга й казав, тут було трохи небезпечно, бо коли якийсь фенікс згоряв, розсипався та падав у гніздо, іскри й жар розліталися навсібіч і з шипінням падали у річку довкола човна.