Балакучий згорток

Тунель дедалі ближчав, більшав і більшав, ніби якийсь велет позіхав, роззявляючи пащу, і Пенелопа — не з остраху, а просто через надмір емоцій — узяла Пітера і Саймона за руки. А тоді — шух-х-х! — вони пірнули в тунель, і Мадам Гортензія налякала всіх двома пронизливими гудками.

— Гей, — насварився Папуга, — ти чого?

— Це спеціально для летючих мишей, — відповіла Мадам Гортензія. — Вони тут висять, бідолашні, під склепінням і можуть задихнутися, якщо їх не попередити.

Їхати тунелем було дуже моторошно, бо трішки світла давала тільки топка Мадам Гортензії, кволий відблиск падав на склепіння, з якого, ніби вістря списів, звисали сталактити, а по них скапувала вода.

Незабаром Мадам Гортензія пронизливо свиснула.

— Будь ласка, тисніть гальма, тільки поволі! — гукнула вона. — Ми приїхали.

Пітер і Саймон повільно загальмували, і маленький потяг, хрипкувато відсапуючись і пихкаючи, зупинився в клубах пари.

— Міфологія! Кінцева зупинка! Всі виходимо! — закричав Папуга, і голос його луною відбився в тунелі — раз і ще раз.

— Неприємне, вогке місце, — поскаржилась Дульчібелла. — Тобі треба було вдягти плащ. Якщо застудишся — нарікай на себе.

Вони вилізли з вагончика, забрали свої речі та клітку з Папугою, а тоді обступили Мадам Гортензію і почали з нею прощатися.

— Для мене ви найкраща у світі, — сказала Пенелопа, — і це була просто розкішна подорож. Дуже вам дякую.

— Нема за що, донечко, — відмовила на це Мадам Гортензія. — Це показало вам, що хоч ми й старі, але все-таки ще на щось здатні, нест-се па?

— Мадам Гортензіє, бути вашим машиністом — це для мене велика честь, — мовив Пітер.

— Великий привілей і велика честь, Мадам, — додав Саймон.

— Ви керували мною дуже добре, — відповіла Мадам Гортензія, — справді, дуже добре.

— Гортензіє, — сказав Папуга, — я сам, мої друзі та вся Міфологія глибоко вдячні тобі. Ми ніколи тебе не забудемо.

— Любий Папуже, — сказала Мадам Гортензія, — ти ж знаєш, що для тебе я готова зробити що завгодно і коли завгодно.

— А ти сама зумієш повернутись назад? — запитав Папуга.

— Так, мон браве, я зумію, — як там у вас кажуть? — скотитися вниз. Ну, а ви знайдете дорогу? Це трохи далі тунелем, ліворуч, приблизно п’ятнадцять метрів.

— Гаразд, — сказав Папуга, — то ми пішли. Бувай, Гортензіє, і спасибі тобі ще раз.

— До зустрічі, мон Папуже, бон чен, бажаю успіху, — мадам Гортензія розчулено зітхнула і випустила пару.

Діти засвітили ліхтарики та пройшли вниз тунелем приблизно футів сто п’ятдесят.

— Це тут, — раптом сказав Папуга. — Ось він, вхід у Міфологію.

Діти посвітили ліхтариками й побачили в кам’яній стіні тунелю розколину в три фути завширшки і шість заввишки, схожу на вузькі церковні ворітця.

— Це прикордонний пост, — пояснив їм Папуга. — Ще п’ять хвилин ходу, і ми в Міфології.