Балакучий згорток

— О, як гарно, — вигукнула Пенелопа, спостерігаючи за малятком-феніксом, котрий із величезними зусиллями відштовхнувся від свого вогненного гнізда, злетів і почав кружляти над долиною, блискучий і прекрасний.

— Я ніколи не бачив нічого подібного, — сказав Пітер. — Ти хочеш сказати, що постійно хтось зі старих феніксів перетворюється на попіл, який падає в гніздо і стає новим феніксом?

— Ну, насправді це одна й та сама пташка, — відповів Папуга. — Вони це називають метаморфозою. Ось чому Г. Г. подарував їм цю долину. Як бачиш, їхня кількість не змінюється. Вони живуть п’ятсот років, а тоді спалюють себе, як ти вже бачив, і відроджуються знову. Тут вони створюють прекрасне видовище і не завдають ніякої шкоди Міфології. Харчуються вони переважно нектаром. Дуже гарні створіння.

Хоч наші сміливці трималися посередині річки, все одно відчували тепло від полум’я феніксів по обидва боки. Вони пропливали повз долину приблизно півгодини, а тоді річка знову почала поступово звужуватись.

— Обережно, — стривожено сказав Папуга, — тут особливо складне місце. Зараз будуть ще одні пороги, а потім знову спокійна течія. Якщо ми тут утримаємось, то все буде гаразд.

— Ти все закріпила, Пенні!? — запитав Саймон.

— Так, — відповіла вона, — все. Лише не знаю, що робити з речами в клітці.

— О, з ними нічого не треба робити, — заспокоїв її Папуга. — У мене там усе закріплено навіки.

Так вони розмовляли, а човен зносило ближче та ближче до берега, і цього не помітили ні Пітер, ні Саймон. На березі, над самою водою, у величезному гнізді сидів фенікс із розправленими крилами, готовий згоріти. Раптом човен черкнув об землю просто біля його гнізда.