Балакучий згорток

— Відра! — сказав Папуга, пильно вдивляючись у шматки желе.

Діти уважно спостерігали, аж ось побачили, як шматки желе змінили колір із ясно-зеленого на темно-зелений, а тоді раптом згорнулися і почали гнутись і корчитись, крутитись, підстрибувати і звиватись по-всякому. А потім вони здійснили якийсь дуже складний рух — почулось легеньке «пах-х!» — і перед ними стояли два маленькі гарненькі відерця.

— Слухайте, це ж просто диво! — вигукнув Пітер, вражений побаченим.

— Тепер я не дивуюся з того, що ви вважаєте желе таким цінним, — зауважив Саймон.

— Це найпрактичніша річ, яку я тільки коли-небудь бачила, — впевнено сказала Пенелопа.

Папуга тим часом в одне цеберко набрав холодного молока, а в інше — вершків із мушлі якогось теляти. Тоді мандрівники подякували череді, яка в унісон ввічливо промовила «Му-у-у!», прихопили пласти желе та пішли назад до річки й до своїх речей.

— Ага, ось і ви, — сказала Дульчібелла, коли вони повернулись. — Не дуже поспішали, так? Я вже збиралася посилати за вами пошукову групу.

— Як би ти могла послати за нами пошукову групу? Ти екзальтована й егоцентрична павучиха, — сказав Папуга.

— Ми принесли тобі вершків, — поквапливо докинула Пенелопа.

— Вершків? — повторила павучиха. — Як мило. Але тлю на закуску не принесли, ні?

— На жаль, ні, — серйозно відповіла Пенелопа.

— Ну що ж, — зітхнула Дульчібелла. — Я так і думала, це легко було передбачити.

Тим часом Папуга максимально сконцентрувався і вигадав із желе новий розкішний човен, тоді на човен завантажили спорядження та Папужину клітку й спустили на спокійні води річки.

— Йо-хо-хо і всяка всячина, — радісно вигукнув Папуга. — Ще трішки, й ми доберемося до лук Єдинорогів, а звідти ще якихось півгодини сходити вгору до Кришталевих Печер.

— Я вже так хочу побачити єдинорогів, — зітхнула Пенелопа. Вона вела долонею по золотавій осяйній воді, а Пітер і Саймон налягали на весла.

— Так, мушу визнати, єдинороги дуже красиві тварини, — розважливо сказав Папуга. — Але дуже, дуже набундючені, якщо ви розумієте, про що я, — ну, тобто вони завжди тримаються свого кола. Сноби! Завжди кажуть «Ну, нас це не стосується» — хоча насправді стосується, бо, щиро кажучи, в Міфології усе всіх стосується. Я маю на увазі, що всі ми маємо довіряти одне одному, інакше просто зникнемо, хіба ні?

— Може, вони просто сором’язливі? — припустила Пенелопа.

— Сором’язливі? Ні, це не про них, — обурився Папуга. — Вони просто ліниві. Коли я прийшов до них поговорити про василісків, знаєте, що вони сказали? Мене це просто розлютило. Вони сказали: «А яке нам до того діло? Це ваша з Г. Г. справа вгамовувати непокірних». Ха! Я їм ще покажу непокірних, коли ми повернемося до влади.

— Ліс закінчується, — сказав Пітер на носі човна. — Здається, ми виходимо на відкритий простір.

— Що ж, доведеться мені полетіти розвідати місцевість, — сказав Папуга, взяв підзорну трубу і полетів геть, а за кілька хвилин повернувся. Він хвацько облетів човен і сів до Пенелопи на плече.