Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— О, це просто, — сказав Пітер, — дві дерев’яні планки — і з вашою спритністю та майстерністю ми вас миттю спустимо.
— Мон дью, він такий самий підлабузник, як ти, Папуже, — сказала Мадам Гортензія. — Ну гаразд, напевно, це доля. Несіть свої дерев’янки — і в дорогу.
Хлопці швидко принесли дві планки та змайстрували щось схоже на рейки, по яких Мадам Гортензія мала скотитися з платформи. А тоді всі стали ззаду та почали її підпихати.
— Усі святі! О платформочко! — скрикнула Мадам Гортензія. — Дужче, дужче, ви мусите мене зіпхнути. Альорс, іще раз!
Нарешті її невеличкі колеса почали набирати обертів, порипуючи та пихкаючи, вона зісковзнула по дерев’яних рейках і, важко відсапуючись, зупинилася внизу.
— Чудово! — вигукнув Пітер. — Тепер ще кілька ярдів, і ви будете на гарній, зручній колії.
— Альорс, — сказала захекана мадам Гортензія, — чого я тільки не робила для цього Папуже.
Доки Пітер і Саймон умовляли Мадам Гортензію стати на колію, Пенелопа і Папуга нишпорили по станції в пошуках пального, без якого маленький двигунець не запрацював би. Вугілля не було, але вони врешті-решт знайшли купку маслинових полінець, взяли оберемок і завантажили в бункер Мадам Гортензії.
— Обережно! Обережніше! Не подряпай фарбу, — пропихкала Мадам Гортензія, — бункер свіжопофарбований. Його фарбували буквально кілька днів тому.
Нарешті паротяг під зав’язку завантажили паливом, котел Мадам Гортензії заповнили водою зі станційного крана — і, таким чином, усе було готове до подорожі. Тільки в кабіні діти зрозуміли, яка ж Мадам Гортензія малесенька: коли Папугу і його клітку запхнули в кабінку машиніста, там залишилося так мало місця, що вони ледве втиснулись туди зі своїм спорядженням.
— Усі на місці? — запитала Мадам Гортензія. — Тоді Пітере, будь ласка, розпали вогонь у топці!
— З радістю, мадам, — відповів Пітер. Справді, вони із Саймоном захоплювалися залізницею і були просто щасливі від самої лише думки про те, що можна покататися на Мадам Гортензії. А право самим бути її машиністами вони сприймали за велику честь. Хлопці обережно запалили клапоть паперу, обклали його хмизом із оливкового дерева, потім корою та умовляли розгорітись. Тоді поклали зверху оливкові поліна, і за кілька хвилин вогонь уже гув у топці.
— Присягаюся спальним вагоном! — сказала Мадам Гортензія, набираючи повні легені диму, і видмухуючи його через димар. — Коли все в голові переплуталось, нема нічого кращого за добру затяжку.
Незабаром бойлер розігрівся, і Мадам Гортензія тріумфально вигукнула:
— Ух-х-чух-х-чух-х!
— Чудово, — милуючись сказав Папуга. — Люба Гортензіє, в тебе просто чарівний голос.
— Підлабузник, — проспівала Мадам Гортензія. — Ух-х-чух-х-чух-х!
— А тепер, Пітере, — скомандував Папуга, — трішки відпусти гальма, а ти, Саймоне, додай пари.
Колеса закрутилися — спочатку зовсім помаленьку, але щораз швидше та швидше.
— Більше чух-х-чух-х, чух-х-чух-х, чух-х-чух-х, пари! — гукнула Мадам Гортензія. — Відпустіть, чух-х-чух-х, чух-х, чух-чах-чух-х, чух-х-чух-х-чух-х, гальма чух-х-чух-х, більше пари, чух-х-пах-чух-х, чух-чах-чух-х, чух-пах-чух-х, чух-х! Альорс, ме браве. Хоробрі мої, ми рушили! Віва ля Франсе! Чух-х-ха-чух-ха, чух-чах-чух-ха, чах-х-ха-чух-х-пах-чух-х-ха…
— Чудово, — вигукнув Саймон. — Віват Мадам Гортензії!
— Віват! Віват! — вигукнув Папуга.
— Ви прийняли пігулку? — писнула Дульчібелла до Папуги. — Ви ж знаєте: в поїзді вас завжди нудить.
Маленький потяг набирав швидкість. Він стукотів, торохкотів і дзвенів, огорнутий хмарами пари, а його котел пашів, як рубін, коли Пітер і Саймон докидали свіжі оливкові поліна. Так вони їхали до гірського хребта, який мінився пурпуровим і чорним у місячному світлі.
Подорож у долину була страшенно захоплююча: мініатюрна колія повертала то туди, то сюди, то впритул до високих круч і урвищ, то подалі від них, і бігла в глибокі ущелини, де величні чисті водоспади виблискували в місячному світлі, а річка протискалася між гострими скелями, схожими на блискучі кігті якогось дивовижного птаха. Під темними кручами між ревом водоспадів і пихканням Мадам Гортензії вони могли почути тужливі «пугу-пугу» окатих сов, які перегукувались у кронах дерев.
— Починається підйом, чух-х-пах-чух-х, чух-чах-чух-х, чах-чах-чух-х, — важко дихаючи, промовила Мадам Гортензія, — більше пари.
Хлопці підкидали дедалі більше дров, тож вогонь запалахкотів ще дужче, а іскри почали розлітатись навсібіч. Паротяжик залишав слід, наче комета.